Голос України - Ортопед

— Ой-йо-йой! — скрикнув Іван, і рука з чаркою безсило впала на стіл, окропивши нехитру закусь розхлюпаною горілкою.

Іван незграбно перехилив чарку, і годі було второпати, від чого він так кривиться — від оковитої чи від болю.

— Ху!.. — енергійно видихнув Іван і майже вигукнув у розпачі: — Ну й дошкуляє рученька моя багатостраждальна!..

Петро уважно подивився на друга, ніби щось пригадуючи, і раптом радісно вигукнув:

— О!

Й оповів історію про те, як він і найліпші сусіди по дачі традиційно зібралися сонячного зимового ранку на улюбленій фазенді, щоб покубрячити з приводу дня народження одного достойного чоловіка. Були шашлики й до шашликів, потім «на коня» у бомжовці коло платформи і, нарешті, як завше, «поліровка» у кафешці на дарницькому вокзалі. Все було пречудово, аж доки друг Петра Грицько не заходився голосно вигукувати якісь хмільні дотепи. Коли щасливі розчервонілі чоловіки вже ніжно прощалися на майдані, до гурту підійшли непрохані гості — менти з витверезника, котрим, вочевидь, настукав клятий бармен.

Грицько вмить перетворився на янгола, але марно — його міцно затисли двоє лобуряк і потягнули до бобика. Тут у Петра закипіла кров, і він кинувся визволяти друга, але один зовні плюгавенький мент так спритно заломив йому руку, що нещасний зомлів від болю.

Коли він прийшов до тями, то побачив перед собою перелякану пику кривдника. Плюгавий правоохоронець, зрадівши тому, що пацієнт скоріше живий, ніж навпаки, хутенько накивав п’ятами і вшився у бобику з Грицьком до витверезника. Але найцікавіше в цій оповіді те, що біль в руці швидко вщух. І коли ввечері Петрові додому подзвонив незнайомий капітан міліції, то той перебував у стані глибокої ейфорії, адже від капосної багаторічної болячки уже й сліду не лишилося.

Капітан повідав, що Грицька можуть звільнити негайно, якщо хто-небудь заплатить за надані йому послуги 25 карбованців. Жінка відмовилась платити і попрохала подалі затарабанити ненависного алкаша, отож Грицько назвав їм Петрів номер — телефон останньої надії. Петро радо зустрів цю новину і, купивши пляшку горілки, кинувся за вказаною капітаном адресою. Коли він радісний увірвався до особливої медичної установи, то навіть забув спочатку про нещасного, нікому не потрібного друга. Уздрівши свого ескулапа, він кинувся дякувати йому і ніяково, проте недовго, вмовляв узяти могорича.

Відтоді Петро водив до «ортопеда» чимало друзяк, котрі страждали від недуг опорно-рухового апарату. «Ортопед» так майстерно і з таким задоволенням викручував їм руки-ноги, що болячки зникали бозна-куди. Але останнім часом стежка до цілителя трішки позаростала, либонь, полікував усе найближче Петрове оточення.

Друзяки недовго їхали до витверезника, але, приїхавши, відчули щось не те, якесь запустіння. Зачуханий і заспаний охоронець, який нарешті відчинив двері, довго не міг уторопати, чого від нього хочуть. Врешті він розповів, що витверезники скрізь давно позакривали, а братва розбіглася хто куди.

Але один влаштувався, як у Бога за пазухою, й не повірите, ким: ортопедом! Кажуть, черга до нього, як колись була до Кашпіровського. Лікує він на татамі у дзюдоїстському вбранні. Кого кине через себе, кого зіб’є підніжкою, кому руку заломить, але всі встають з долівки уже здоровими. Отакий дар у чоловіка! Ось хлопці, казав, перепишіть адресу з візитки. Особисто її сам мені подарував, коли якось заїжджав на «Мерседесі».

Хлопці слухали зачаровано. Зцілення було так близько, але з кожним словом охоронця воно ніби віддалялося.

— Нічого! — підсумував Петро. — Прорвемося! Прийме без черги! Адже, що не кажи, але ж — ніде правди діти! — саме я був у нього першим пацієнтом.