Голос України - Як Кешу «ГКЧП» здивувало

Щоразу в серпні, напередодні нещасливих гекачепістських днів, я з посмішкою згадую цю історію, розказану мені якось моїм товаришем, що служив тоді в одній з партійних республіканських газет заввіділом інформації.

Відправивши свою нечисленну родину оздоровлюватися на море, він перші дні блаженствував, залишившись удома вдвох зі своїм улюбленцем — чорним пуделем з вигадливою кличкою Душман-Кеша. Але вже незабаром приятель занудьгував і, щоб трохи розвіятися, влаштував для себе і своїх колег легкий, веселий парубочий вечір. Погуляли на славу і розійшлися після опівночі. А вранці тишу пронизав телефонний дзвінок.

Ще сонний приятель схопився на ноги, ледь не наступивши на кучерявого Душмана, що мирно дрімав на килимку, і підбіг до телефону, кинувши погляд на годинник. Було 5.40. «Що сталося? Хто б це міг бути?» — ці запитання промайнули у нього в голові за лічені секунди. І, вже майже прокинувшись, він зловтішно подумав: «Ну, якщо це розіграш, то жартівникові буде непереливки...».

— Алло! — підкреслено сонним голосом сказав він, знявши слухавку.

— Спиш? А маршал Язов з Янаєвим переворот вчинили!

— Який ще переворот? — не розібравши спочатку по голосу, хто телефонував, поставив зустрічне запитання приятель.

— Який-який... У Москві створено «ГКЧП»!

Та, почувши на тому кінці дроту знайомі металеві нотки, він зрозумів, що то телефонує перший зам головреда (він тоді саме був у відпустці).

— Отже, так. О шостій передадуть звернення «ГКЧП» до народу, буде, напевно, ще щось. Усе запишеш на плівку. І не забудь записати коментарі всіх «голосів». А до редакції з’явись на годину раніше — на дев’яту!

І почалося! На придбану нещодавно магнітолу він почав записувати на кухні звернення до радянського народу. У ванній — повідомлення Бі-бі-сі з Лондона. На інший диктофон (у спальні) — коментарі «Голосу Америки».

І так він протягом двох годин бігав, як божевільний, по квартирі, то підправляючи хвилю на транзисторі, то змінюючи аудіокасети. Кеша, бачачи таку незвичайну метушню, тихенько прослизнув до вітальні, сів там під стільцем і тільки здивовано водив головою слідом за хазяїном, що весь час снував туди-сюди. Нарешті всі чисті плівки закінчилися, приятель збадьорився під душем, поголився, нагодував свого кучерявого друга, випив чай сам, зібрав усі записи і помчав на дев’яту до редакції.

— Ну, все записав? — удавано суворо спитав перший зам.

І з цього запитання приятель зрозумів, що вся виконана ним робота вже не потрібна. Редакція вже одержала телетайпну стрічку з Москви з текстом і докладними директивними інструкціями — як, де і що... На десяту на роботу підтяглися колеги, почалися гарячі дискусії...

Приятель пішов до себе в кабінет, де вже на різні голоси лунала чехарда телефонних дзвінків. За годину відчинилися двері і роздратовано озвалася секретарка редактора: «У вас увесь час зайнятий телефон, а вас розшукує перший зам. Він зараз у кабінеті завідувача іноземного відділу — саме п’ють чай».

А треба сказати, що чаювання там були знатні. І чай — такий, що ледь слабкіший за горілку, і питань там багато вирішувалося, як на своєрідній летючці.

— Слухаю, Даниловичу! — якось невдоволено вимовив мій приятель, уже виконавши сьогодні одне завдання свого шефа.

— Візьми свою машинку (так він називав диктофон. — Авт.), фотокора — і миттю до станції метро. Запишеш десять відгуків трудящих. І обов’язково з фото!

Сказав і відразу повернувся до співрозмовників, продовжуючи пити чай. А треба сказати, що в цей час у невеликому кабінеті, прокуреному, так, що сокиру можна повісити, зібралося вісім чоловік.

Шум, гамір... Активне обговорення подій! А приятель затримався і не поспішав виконувати доручення. І отут перший зам. знову згадав про нього:

— А ти чого досі тут? Про партійну дисципліну забув? — миролюбно докинув Данилович.

— Та... запитати хотів. А які треба відгуки: позитивні чи негативні?

У кімнаті миттєво запанувала абсолютна тиша.

— Що ти, твою.., присікався до мене зі своїми відгуками? Що, робити нема чого? Йди працюй! — вимовив роздратовано перший зам. і знову звернувся до співрозмовників. Треба ж було ще й договорити, і чай допити.

А приятель, задоволений тим, що нікуди не вступив, купив увечері батон «докторської», хліба, пляшку горілки і відзначив це разом зі своїм кучерявим другом. І тепер вони вже зовсім з іншим настроєм дивилися черговий повтор репортажу з Москви по програмі «Время». І навіть Кеша, здавалося, розумів, що «ГКЧП» залишалося жити лічені години...