Іде війна... холодна?

Конфлікт на Кавказі поділив країни Європи на прихильників та опонентів Грузії і Росії, а також на тих, котрі, намагаючись зберегти нейтралітет, стають посередниками між ворогуючими сторонами. На екстреному засіданні Європейської Ради, яка має відбутися першого вересня у Брюсселі, глави 27 держав—учасниць спільноти обговорюватимуть грузино-південно-осетинський конфлікт і подальші відносини з Росією.

Чимало радикальних політиків, передовсім американських, крім осуду рішення Росії про визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії, вимагають її міжнародної ізоляції, зокрема економічної. Що, напевно, також розглядатиметься на засіданні Європейської Ради.

Тим часом поміркована частка європейського політикуму негативно ставиться до таких закликів колег. Адже чи постраждає російська економіка від ізоляції — питання дискусійне. А що сам Захід не готовий до такого повороту подій — очевидно. Адже Росія так само всебічно задіяна у світовій економіці, як і світова — у російській. Як розірвати цей зв’язок, і чи буде такий крок вигідний його ініціаторам?

Тому хоч конфлікт на Кавказі й охолодив відносини західних країн з Росією, але навіть найбільш радикальні з них поки що не роблять різких рухів, які б їх кардинально зіпсували. Навіть на тлі одностайного засудження міжнародними інституціями факту визнання Росією незалежності Абхазії та Південної Осетії головні гравці на міжнародній політичній арені не зробили заяви, які б свідчили, що світ готовий до обструкції Росії.

Навіть з цього можна дійти висновку, що Європа все-таки враховуватиме реалії і не рубатиме з плеча. Тим паче, що у європейців немає ні територіальних, ні геостратегічних проблем, а є партнери, союзники та сусіди. Один з них — Росія такі проблеми має, і вони загострилися, бо країна почувається затиснутою в лещата НАТО. До певної міри її можна зрозуміти. Однак це не означає, що Європа має лише спостерігати за тим, що відбувається, й погоджуватися з діями Росії — через свою енергетичну залежність від неї. Тож очевидно, що Захід, враховуючи реальну ситуацію, шукатиме і вихід, і компроміси.

Чи зробить так само Україна, яка, навіть виходячи зі свого геополітичного положення, не повинна загострювати відносини з найближчим сусідом, не кажучи про високу енергетичну залежність від нього? Поки що складається враження, що наша держава, як слон у посудній лавці: трощить усе, що можна, а особливо, що не можна: невиконувані заяви, скасування заздалегідь запланованих зустрічей з російськими партнерами, погрози економічним шантажем про підвищення плати за оренду бази російським ЧФ. А також істерика щодо негайного приєднання України до ПДЧ і навіть до НАТО з вимогою гарантій безпеки від агресії Росії і т. п. Водночас цілком усерйоз висувається теза, що ми маємо відігравати важливу роль у подоланні кризи на Кавказі...

Наші лідери не усвідомлюють реальності? Приміром, щодо захисту альянсом. Події останнього часу засвідчили, що в самій цій організації щодо приєднання до НАТО Грузії та України немає консенсусу. Як і те, що навряд чи альянс нині спроможний надати нашій країні гарантії безпеки — навіть якби ми були її членами. А тим паче, що йдеться про застосування його військової сили для боротьби з впливом Росії на Україну...