«Козачки» крайніх хат не захистять

Глава зовнішньополітичного відомства Великої Британії Девід Мілібенд, перебуваючи минулого тижня в Києві, крім традиційних дипломатичних еківоків на кшталт того, що Україна — чудовий приклад тих переваг, які виникають, коли «країна бере свою долю у свої руки», все-таки дозволив собі доброзичливу пораду. Якщо відкинути дипломатію, її сенс зводився до простого: час забути про ганебну роль козачка при пихатій сусідці. «Ваша незалежність, — сказав він, — вимагає нових відносин з Росією — партнерства рівних, а не стосунків хазяїна і слуги».

З «туманного Альбіону» іноді краще можна розгледіти, що відбувається за горизонтом, ніж зсередини країни, де з доброю видимістю начебто не повинно бути проблем. І в географічному, і в політичному, і в історичному вимірі. На жаль, усі ці виміри ніяк не позначаться на «гардеробі» українців: через найкрутіші «брендові» піджаки багатьох політиків і простецькі куртки їхніх прихильників визирають краї лакейської уніформи. Бути козачком звичніше і не так марудно, як партнером...

Останнє соцопитування на тему «Безпека України на тлі конфлікту в Грузії», проведене Інститутом стратегічних досліджень», — ще одне підтвердження цього факту. За результатом опитування, оприлюдненим днями директором інституту Юрієм Рубаном, майже 42 відсотки наших співгромадян вважають, що наша хата має бути крайньою, тобто влада не повинна підтримувати жодну зі сторін у російсько-грузинському конфлікті. Можна було б списати цю «цифру» на прояв знаменитої української поміркованості й обережності, якби їх не перекреслила практика: крайні хати зазвичай перші стають об’єктами нападу.

Виявило соцдослідження ще одну проблему суспільства: більш ніж половина українців не вірить, що Україна нині здатна власними силами захистити свою незалежність і територіальну цілісність. Щоправда, ця проблема може стати і порятунком, якщо, звісно, наша влада буде спроможна виконати взяте на себе завдання — переконати націю, що всі дороги ведуть до НАТО. Переконати так, як переконалася сама секретар РНБО Раїса Богатирьова: з опонентки ідеї до її твердої прихильниці. «Події в Грузії засвідчили, якщо країна не залучена до спільної організації безпеки, то навіть чинні заходи міжнародної безпеки не можуть бути адекватними у цій країні, бо вона залишається наодинці з проблемою, — звертає увагу Раїса Василівна. — І це є відповідь для України, чи продовжувати вагатися, чи пришвидшити визначений законодавчо рух країни..., щоб гарантувати безпеку, територіальну цілісність країни, єдність поглядів суспільства у цих питаннях».

Нам поки що далеко до НАТО. Немає і єдності поглядів суспільства. Це підтверджують не лише соцопитування. Щоб переконатися в генах прислужництва, про яке зауважив британський міністр, можна й не проводити спеціальних досліджень. Варто послухати гарячкові промови деяких українських політиків, варто прочитати статті деяких українських журналістів. Стільки твердолобості навіть не у випадах проти конкретно Ющенка чи Саакашвілі — президенти приходять і відходять — в антиукраїнській, антигрузинській істериці, зловтіхи за невдачі у своєму ж домі, стільки гнучкості у прогинанні хребта перед тими, хто, незважаючи на заслуги, так само зневажливо списує «козачків» до «недорозвинутого племені хохлів», як і демонізованих ними націоналістів. Послугами лакуз, як відомо, користаються, але самими ними гидують навіть найласіші до лестощів і схиляння господарі-самодури...