Голос України - Дід Марко

Ще зо два десятки років про жебрацтво в нашій країні не прийнято було говорити, хоча окремі його прояви вже зустрічалися. Жителі Немирівщини старшого покоління пам’ятають діда Марка, який подорожував селами району, а можливо, мандрував і далі. Це був такий собі симпатичний дідок з крислатою сивою бородою, брилем на голові, одягнений в сірі полотняні штани. Закинувши на плече торбу, з палицею в руці він відвідував оселю за оселею. Запам’ятався він саме таким, бо подорожував лише влітку. Чим займався взимку — невідомо. Мабуть, вдома чекав на весну. Казали, що в сусідньому селі Головеньки в старого була своя хата.

Неслухняних дітей лякали старим дідуганом: «Ось прийде дід Марко і забере тебе у свою торбу, тоді знатимеш». Але дід був зовсім незлий і нікому не робив шкоди. Розповідали, як одна сім’я, прокинувшись вранці, побачила, що по хаті бродить дід Марко. На ніч просто забули замкнути двері. Ось дід і зайшов. Те, що він може щось вкрасти, нікому і на думку не спадало. Старий лише простував своєю дорогою, заходив то в одну хату, то в іншу. Зупинявся на деякий час там, де його запрошували. Старі люди дотримувалися доброго звичаю пригощати подорожнього. А дід розповідав історії, які з ним траплялися. Якщо діда Марка довго не було, всі навіть починали хвилюватися і запитувати одне одного: «Щось довго дід Марко не приходить, чи він, часом, не помер?» Одного разу він і справді мало не віддав Богу душу, і причиною тому був звичайний переляк. Було це так. В однієї молодички зібралися її подруги. Коли вони дізналися, що вулицею ходить дід Марко, вирішили зі старого пожартувати. Як тільки побачили, що він іде у хату, одна прикинулася мертвою, а інші голосили над нею. Дідові запропонували попрощатися з покійницею. Але тільки той нахилився, щоб поцілувати мертву, як тут же опинився в її обіймах. Можна собі лише уявити його жах.

Дід багато чого розповідав про те, що відбувалося з ним, що чув і бачив, від нього дізнавалися різні новини. Посидівши, відпочивши, дід Марко йшов собі далі. Знову заходив до якогось двору, щоб у літню спеку випити кварту холодної води і отримати якісь харчі і копійки. Схоже, що гроші не особливо цікавили діда Марка. Йому просто подобалося подорожувати і спілкуватися з людьми. Розповідали, що народився дід Марко у забезпеченій сім’ї. Не дивно, що рідним не подобався потяг юнака до мандрів. Тому Марка всіляко намагалися спинити, спам’ятати і навіть карали. Але ніщо не допомагало. Його душа прагнула простору, і ніби якась невидима сила тягнула у білий світ. Звичайно, дід Марко при всій його невинності та смиренності далекий від ідеалу. Досить згадати, що його рідну доньку всиновила бездітна сім’я. Це при живому батькові, який час від часу провідував рідну дитину в подобі жебрака. Дівчинка й гадки не мала, що бездомний дід може бути її батьком.

Що штовхало Марка на шлях жебрацтва? Чому він обрав для себе таку долю? Важко знайти відповідь. Але жебраки теж різні бувають. Такі, як дід Марко, давно відійшли у минуле, котре уже не повернути.

Ковалівка

Немирівського району

Вінницької області.

Мал. Вікторії КРИВДИ.