Голос України - Втративши, знайти...

Іра поверталася додому. В салоні маршрутки, що мчала нічним містом, була ще пара воркуючих молодят. Хоча годинник наближався до півночі, та увечері в п’ятницю життя ще не припинялося. Попереду — вихідні, та від цього настрою жінці не додавалося. На душі було неприємне, болісне відчуття, ніби вона просила милостині (не дай, Боже!), а всі проходили мимо, ні копійки не давши...

Скільки разів вона наказувала собі порвати зв’язки з ним, та не наважувалася. Чому?! Запитуючи себе, плуталася у відповідях.

...Познайомилася з Григорієм років шість тому. Його саме призначили начальником відділу, де працювала Іра. Сорокарічний чоловік — інтелігентний високий блондин з легкою сивиною на скронях відразу сподобався багатьом жінкам-колегам. Іра якраз розлучилася з чоловіком, лишившися з донькою-старшокласницею. На душі — самотність і пригніченість... А тут увага такого симпатичного чоловіка. Через місяць Іра опинилася в його квартирі. Ні, не в тій, де мешкав із сім’єю, а на «запасному аеродромі», як жартома називав він однокімнатну квартиру, придбану для його старшого сина. Та синові вона поки що не потрібна, тому зрідка бував тут батько.

Зустрічалися вони не часто — двічі на місяць, по п’ятницях. І хоча згодом Григорія перевели на підвищення в іншу установу, «контакти» тривали.

Коханці — кажуть про таких люди. Та «коханці» походить від слова «кохання». Чи ж було воно між ними? Спочатку «іскра» спалахнула. Іра, мов на крилах, летіла на зустріч, щоб просто поговорити, відчути ніжність і ласку. Григорій був уважним і турботливим, телефонував щодня, надсилав сповнені теплоти СМСки. Та з роками (і обоє це розуміли) почуття згасало. Рідшими ставали дзвінки і зустрічі.

Вона сама йому сьогодні зателефонувала. Донька якраз закінчила інститут, і Ірі хотілося з Григорієм відзначити цю подію. Купила пляшку шампанського і коробку цукерок. Григорій вислухав її без особливого ентузіазму, але в зустрічі не відмовив.

Як і домовилися, вона прийшла о 20-й годині, та на її дзвінок двері на «аеродромі» ніхто не відчинив. Жінка спустилася до під’їзду і присіла на лавочку. «Мабуть, затримується на роботі, дзвонити на мобільний не буду», — вирішила вона. Минуло двадцять, сорок хвилин, година... Іра набрала номер. «Абонент знаходиться поза зоною досяжності...». «На нараді», — вирішила, та потім схаменулася: «Яка нарада? Десята година вечора!».

«Ось і край нашим стосункам. Це навіть краще — жодних з’ясувань і претензій, так і треба прощатися, коли почуття зникають. Але ж можна було спокійно про це сказати мені по телефону, я б зрозуміла. Не вистачило сміливості?», — з цими думками поверталася додому.

Біля під’їзду, як завжди, ледь жевріла лампочка. Чулися крики і якась тяганина. Іра розгледіла — троє чоловіків били четвертого.

— Ви що ж ото робити?! Це ж несправедливо.., — тільки й встигла сказати, кинувшись до них.

Опам’яталася вже на землі.

— Слава Богу, живі! Вам боляче? — запитав чоловік, схилившись над нею.

— Жива, жива, тільки коліно чомусь болить, — відповіла Іра.

— О, та тут вам синець гарантовано, — похитав головою чоловік.

— Та й з вами не краще, он синець під оком і на губі кров, — посміхнулася вона.

— Це плата за те, що не віддав їм гаманця, — ніби між іншим сказав чоловік і додав: — Ви молодець, не побоялися проти трьох піти. А вони вас таки злякалися, вдарили і відразу навтьоки. Тож сьогодні ви — мій ангел-охоронець...

Іра підвелася, дістала з сумочки носовичка й простягла чоловікові:

— Візьміть, витріть кров, а то дружина побачить, злякається.

— А лякатися нема кому, дружина померла давно, мешкаю з сином, але його зараз вдома немає, після інституту проходить стажування за кордоном, — сказав він, а потім, ніби соромлячись, запропонував. — Я мешкаю отут, у сусідньому під’їзді, запрошую на чай, я ж тепер ваш боржник...

На диво, Іра легко погодилася. Вони пили чай і шампанське, їли пиріжки і цукерки, розповідали про дітей, згадували роботу, батьків... З темного неба у вікно зазирали зорі. Чоловік із жінкою ще не знали, що вони вже пророкували цій парі спільне щасливе сімейне життя...

смт Олександрівка

Кіровоградської області.

Фото Ольги СТАНАЧИЧ.