Голос України - «Із пенька зроблю крісло і буду в ньому відпочивати»

Коли йому було п’ять років, він потайки взяв із батьківської кишені п’ять карбованців і купив в одного хлопчика два олівці. Вони були незвичайні — один кінець синій, другий — червоний. Якось мама намалювала йому в профіль бабусю з палицею. Він довго вдивлявся в образ, що з’явився на папері, і своїм дитячим розумом намагався осягнути, як можна передати на папері рух, емоції та настрій людини? Сідав і малював, малював... Ті два олівці якоюсь мірою поклали початок великому захопленню, що через багато років переросло в ремесло.

Сьогодні у Віктора Степановича більш як 300 робіт, що захоплюють, смішать і провокують бажання розповісти яку-небудь кумедну історію. Або казку. Матеріал, з якого зроблені ці комічні і серйозні чоловічки, — дерево. Точніше, пеньки і колоди. Розміру вони чималого, тому фігури — майже людського зросту. Це вражає. За певного настрою дерев’яні лісовички й різні химери здаються живими.

— Коли бачу колоди або пеньки, — зізнається Віктор Степанович, — відразу придивляюся: а чи не сидить там якийсь мужичок, чи не треба визволяти його звідти? Але улюблена тема — козача. Адже я — сам козак, родом з Ростовської області. Мені подобається передавати жіночі образи, відомих літературних персонажів. Григорія Меліхова і Ксенію, наприклад.

Працювати з деревом Віктор Степанович почав років з 22—23-х. Родина в той час жила в приватному секторі, і якось зрубали вони з дідом стару грушу. Дід сказав: «Дивися, внучку, яке дерево красиве та міцне». Вибрав юнак підходящу гілку і почав з нього корок на пляшку робити, прикрасивши її бичачою головою. Вийшло досить оригінально. Пізніше працював з дерев’яною скульптурою вже професійно. Різав маски, цілі панно, одне слово, усе, що його цікавило. За рік він вирізує приблизно десять фігур. Міг би й більше, так часу немає. Сім’я, робота. Крім того, Віктор Степанович ще й малює. Накидає часом який-небудь цікавий сюжет, щоб не забути, потім кладе його в спеціальну папку. Знадобиться в майбутньому.

Останні десять років Віктор Сурков працює в аварійно-рятувальній службі спеціального призначення Головного управління МНС у Луганській області. Своїми дерев’яними скульптурами, виставленими, наприклад, у різних підрозділах управління МНС області, він створює настрій рятувальникам у їхній нелегкій професії. Вони дивляться на них і посміхаються. А побачать автора, починають розпитувати, звідки бере свої ідеї.

— У мене дача біля лісу, — розповідає Віктор Степанович. — От беру сокиру і йду прогулятися. Живих дерев не торкаюсь. Образ можна побачити в будь-якому пеньку. Ось П’ятниця пливе на каное, потрібно тільки весло йому в руки дати. А це — Робінзон Крузо сидить, а якщо перевернути корча — фігура Івана-дурня виходить. Це він пшеничне поле стереже. Жар-птиця прилетіла, а він її схопив і тримає. А з пенька пірамідальної тополі я крісло для відпочинку зроблю, буду в ньому відпочивати на дачі.

Сурков — людина скромна, тому не всі, з ким він працює, знають, що їхній колега брав участь у проектуванні і виготовленні декількох пам’ятників у Луганську й області. Наприклад, монумента «Трудівник Луганська», що в радянські часи був символом обласного центру. Віктор Степанович також став автором всеукраїнської нагороди акції «Герой — рятувальник року». І все-таки його стихія — це дерево. Чим воно кривіше — тим для нього краще.

Віктор Сурков зі своїми роботами.

Фото прес-служби управління МНС у Луганській області.