 |
№ 179 (4429)
20 вересня 2008 рiк
| |
 |
|

 |
 |
 Не дамо згаснути ні пам’яті, ні славі
20.09.08
У 1943 році українські партизани завдавали масованих ударів по комунікаціях ворога. Для цього радянська авіація доставила 870 тонн вантажів, у тім числі 73 тонни вибухівки. Почалася підготовка підривників. Я теж весною 1943 року закінчив на Дубницьких хуторах у Білорусії курси мінерів, потім поповнив партизанський загін імені Дзержинського з’єднання В. Бегми, що базувався в селі Купеля Рокитнівського району на Рівненщині.
У боях з окупантами у цей період особливо відзначились партизани Рівненщини. Диверсійні групи були створені в кожному загоні і з’єднанні. Їх посилали підривати на залізниці військові ешелони, мости, лінії зв’язку, мінувати дороги. Найрезультативніші були диверсії у групах підривників Миколи Орлова, Петра Талаха, Степана Коваленка, Петра Козлова, Василя Смогаля, Григорія Петрусєва, Миколи Боброва та інших. За мужність у боях звання Героя Радянського Союзу присвоєно Миколі Орлову, ордена Леніна удостоєний Петро Талах. Він за місяць боїв з карателями підірвав на ґрунтових дорогах шість автомашин і автобус з німецькими солдатами. На цій же дорозі підірвала дві автомашини з броньовиком диверсійна група, яку очолював я.
Сміливо діяли диверсійні групи Василя Самосюка із села Остки та Кирила Кузьмича із Дроздиня Рокитнівського району. Вони у 1943 році пустили під укіс по десять військових ешелонів, за що відповідно нагороджені орденами Леніна та Червоного Прапора.
На Рівненщині періодично діяли з’єднання Олександра Сабурова, Сидора Ковпака, Антона Бринського, Антона Одухи, постійно перебували на рівненській землі з’єднання Василя Бегми, Івана Федорова, загони Дмитра Медведєва, Дюгербія Узденова. А на початку 1943 року в Рокитнівському районі створено ще два партизанські загони — імені Дзержинського та імені Котовського на чолі з Іваном Галицьким та Петром Плесконосовим.
І через багато десятиліть у лісових масивах Рокитнівського району можна побачити місця партизанських стоянок. Збереглася вона і біля села Березове в урочищі «Ковалі». Тут майже півроку під час війни перебувало партизанське з’єднання імені Боженка (командир Рудич, комісар Майстренко). Майже щороку тут зустрічаються партизани району й області, щоб згадати молодість, важкі партизанські будні, розповісти про нинішнє ветеранське життя. Про активну боротьбу рокитнівчан у тилу ворога свідчить те, що й досі в райцентрі Рокитне і в селах району проживають понад 70 колишніх партизанів.
У роки фашистської окупації карателі в Рокитнівському районі знищили тисячі мирних жителів, спалили села Старе Село, Кам’яне, Будки Кам’янські, Борове, Нетреба, Старики. В боях з фашистами на території району загинуло і чимало партизанів. Серед них командир батальйону із сабурівського з’єднання Павло Рева, помічник полковника Бегми капітан Степан Качура, командир Глухівського партизанського загону із з’єднання Ковпака Петро Голуб, партизан-іспанець із загону «Переможці» Антоніо Бланко, розвідник із з’єднання Бегми Петро Юрков, керівник підпільної групи на станції Остки Григорій Цюра та інші. Пам’ять про них повинна жити вічно. Адже герої не вмирають, вони постійно з нами, якщо ми про них пам’ятаємо.
Андрій ГРЕЧКО, колишній командир диверсійної групи партизанського загону імені Дзержинського з’єднання В. Бегми, полковник у відставці.
Рокитне
Рівненської області.
На знімку: Андрій Григорович Гречко.
Фото з домашнього архіву. |
 |
 |

 |
 |

 |
 |
Народе мій, у твоїй правді — сила
У 1933 році середня тривалість життя чоловіків в Україні становила 7,3 року. Жінок — 10,9. Цифри переконують більше, ніж слова. За всю письмово зафіксовану історію людства, стверджує науковець...  |
 |

 |
 |
Читачі «Голосу України» розповідають:
«У нас на городі біля горіха є дві могилки. Тут поховані мої прадід і прабабуся. У 1933 році вони відмовилися їсти на користь своїх дітей, аби ті вижили. Моя мама вижила, але теж постраждала від...  |
 |

 |
 |
Скорбота без святотатства
Як відомо, президент Росії Дмитро Медведєв відмовився брати участь у жалобних заходах з нагоди 75-річчя Голодомору, бо побачив за ними не трагедію «братнього» народу, а політичні спекуляції нинішньої...  |
 |

 |
 |
Ціна життя — золоті сережки
Моя бабуся ніколи не купує борошно кілограмами. Тільки мішками. А її горище завжди мені нагадувало склад продовольчого магазину, тільки дуже затишний — із в’язками цибулі, розкладеними на деках...  |
 |

 |
 |
Пролежали вони недовго. Померли, хто де...
У мого прадіда Захара було одинадцятеро дітей, у його рідної сестри Палашки — п’ятеро. Жодного не залишилося.
 |
 |
|
 |
 |
|