Винні у паводку названі — це природа...

Наголошував учений і на нераціональній господарській діяльності в минулому.

І хоча екологи мають іншу думку, вони вважають вирубки Карпатських лісів варварськими і нераціональними (і кожен, хто буває часто в Карпатах, бачить подекуди лисі гори, тому скоріше схилиться до другої думки). До слова, на засіданні справедливо наголошувалося: за даними 50-річних стаціонарних експериментальних досліджень Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва, деревостани за певних сприятливих для водорегулювання умов здатні до чотирьох разів зменшити піки паводків, порівняно із безлісною місцевістю.

Виходить — ввести мораторій на вирубки? Професор Міжнародного інституту прикладних систем аналізу (Австрія), керівник лісової програми (виходець з України, в Австрії працює 15 років) Анатолій Швиденко, впевнений, що кожен мораторій — суцільне безглуздя.

Лісівники загалом вважають — введи сьогодні суцільний мораторій на вирубку лісів, і невідомо чим він обернеться. По-перше, букові хворі ліси, посаджені ще за панування тут бабусі-Австрії, якщо частково, при визначенні потреби, не рубати, то можна взагалі залишитися без лісу. (Лісівники тих часів щось наплутали із сортами, а нам доводиться розплачуватися.) По-друге, в Карпатах практично немає іншої статті доходів, крім лісу, який рубають та продають кругляком чи обробляють деревину самотужки, що набагато краще. І залишитися без цієї статті надходжень — смерті подібно для регіону.

Тому, як зазначали виступаючі, просто все треба робити з головою. Якщо вести господарську діяльність, то із високою екологічною культурою. Припиняти суцільні вирубки і переходити на поетапні. (Адже з нуля лісові треба рости від 25 до 40 років, щоб знову почати впливати на паводки.) Треба відновлювати корінні ліси, мішані вікові деревостани, зменшуючи суцільні ялинкові насадження. Так звана ялинкоманія до добра не довела, на 20—30 відсотків зменшила водорегулювальну ємність деревостанів. Необхідно збільшити лісистість водозаборів гірських рік регіону до оптимальної, піднімати верхню межу лісу, заліснювати ерозовані землі, штучно створені полонини, ділянки з чагарниковою рослинністю та неугіддя. Це наполеглива робота — на роки. Найближчим же часом треба погодити Правила спеціального використання гірських лісів на основі європейських засад наближеного до природи лісництва. Україні також вкрай необхідна відповідна техніка, яка не завдавала б шкоди лісові. На жаль, у нас не рідкість, коли вивезення зрубаних дерев ведеться справді варварським методом — із допомогою гусеничних тракторів. Лише за наявності лісових доріг можна використовувати (і то на перехідному етапі) поєднання колісних і гусеничних тракторів. А не їздити від пня до пня, нищачи все на своєму шляху.

Всі ці стратегічні завдання покликані лише пом’якшити паводки, які із зміною клімату, наступаючим парниковим ефектом, посилюватимуться. До тактичних і негайних потрібно віднести будівництво гідроспоруд, які одні сьогодні можуть запобігти трагедіям. Необхідно вже сьогодні (а краще ще вчора) починати ремонтувати старі дамби, чистити русла рік, робити підпірні стінки. Хтось із науковців кинув репліку, що вміло побудовані підпірні стінки в Швейцарії, як і загалом сучасні гідротехнічні споруди, допомогли цій країні практично повністю уникнути ушкоджень під час паводку. Заступник голови Львівської обласної ради Левко Захарчишин, запрошений на засідання науковців-лісівників, розповів, що на початку цього року було розроблено трьома областями регіону програму запобігання паводкам. Вона так і пролежала в Кабміні весь цей час нерозглянутою. Тоді її кошторисна вартість становила 80 мільйонів гривень. Сьогодні все треба прораховувати знову, однак цифри будуть далеко не ті...

Було б слушно, зазначив Л. Захарчишин, розробити регіональну угоду із Кабміном і, накопичивши кошти, нарешті, закрити проблему. Запропонував він, до речі, цілком слушно і таке: провести спільну сесію Верховної Ради із науковцями, щоб депутати, нарешті, розуміли, що вони роблять, коли не виділяють гроші на гідротехнічні споруди, відновлення лісів, що могли б значною мірою захистити Західну Україну від паводків.

P.S. Сьогодні, коли пишу ці рядки, за вікном ллє дощ, який, як прогнозують метеорологи, йтиме ще довго. Тому кожному зрозуміло, що загроза нового паводку є реальністю цілком ймовірною. Якщо врахувати, що до будівництва гідроспоруд ще не приступали, дамби не укріплювали і ще не впоралися так-сяк із попередньою бідою. Тож із новою трагедією дати раду буде майже неможливо.