Я все пам’ятаю

Дев’ятого травня Микола Каленович Беспальчук святкував не лише День Перемоги, а й свій 97-ий рік народження. «Все маю, — жартує з цього приводу фронтовик. — Роки, 13 онуків, 24 правнука, спогади, нагороди. Одне лихо — війна забрала здоров’я. Навіть улюблену пасіку рідним передав. Без допомоги двох палиць і кроку зробити не можу, навіть нагороди самотужки надягти — сил бракує. А був же козак...»

Армійську службу Микола Беспальчук розпочав у Гайсині у 1930 році в 9-й Кримській кавалерійській дивізії. А невдовзі став командиром взводу. Все спочатку складалося добре: одруження, присвоєння звання лейтенанта. А у 1936 році його звільнили з армії через «неблагонадійність». І згадали лише у 1939, коли почалася війна з Фінляндією.

Велика Вітчизняна війна застала його на польсько-радянському кордоні. Дружину з трьома дітьми евакуював у глибокий тил. Двічі Беспальчук потрапляв у вороже оточення й двічі зумів вирватися живим. Ночами добирався до окупованого німцями Гайсина. Вивчивши ситуацію, Микола Каленович найнявся на роботу до лісу в сусідній район. Невдовзі там з’явилися партизани і Беспальчук пристав до них. Тоді ж відмовився від виданої райвиконкомом «броні» й добровільно пішов на фронт. Був автоматником, для якого кожен бій — своєрідна гра зі смертю. Або ти вбиваєш, або тебе.

...Був травневий день. У палату госпіталю вбігла радісна лікар-хірург і щосили закричала: «Товариші! Перемога!» Тоді Микола Беспальчук із задоволенням та гордістю вперше вдягнув гімнастерку з двома орденами Вітчизняної війни та медаллю «За відвагу». І ще жодного травня, протягом 60 років, він традицію не порушив.