Молочний лиман — це дарунок долі, призначений Богом північному Приазов’ю. Якщо дивитися з повітря: такий широкий сріблястий меч, що вістрям своїм розпочинається ледь не з-під Мелітополя і простягається аж до самого моря. Довжина того «меча» майже 30 кілометрів, ширина — 6.
...Проте останні чотири роки лиман гине. Ще донедавна він був «міжнародним аеропортом» для перелітних птахів, тисяч і тисяч найрізноманітніших пернатих. А тепер тут пустка — «аеропорт» закрито, і навіть не на переоблік. Це і стало головною темою розмови власного кореспондента «Голосу України» з Валерієм ЛИСЕНКОМ, доктором біологічних наук, професором, проректором з навчально-виховної роботи Мелітопольського інституту екології та соціальних технологій (на знімку):
— Що губить Молочний лиман?
— Якщо коротко, то недосконалість наших законів і нерозуміння проблеми чиновниками... Якщо ширше, то — це довга розмова. Свого часу, не порадившись ні з громадськістю, ні з ученими, Молочний лиман зробили гідрологічним заказником, у якому згідно з його теперішнім статусом нічого, що може змінити гідрологічний режим, робити не можна. Нічого! Тепер усі сподівання на Бога та природні явища, які можуть мати і позитивний, і руйнівний характер.
Те, що відбувалося протягом останніх чотирьох років — замив штучного каналу — явище природне і... вкрай руйнівне. Воно фактично спричинило загибель лиману як місця нерестилища риб і середовища проживання водних та водно-болотних птахів. А ще — це втрата одного із вузлових центрів міграції птахів на північ Росії, до Казахстану на всьому Азово-Чорноморському перелітному шляху. Адже солоність води 45—50 грамів на літр води (або 45—50 проміле, кажучи мовою гідрохіміків) — це загибель системи. І що більша засоленість, то менше різноманіття видів. За високої засоленості виживають окремі елементи, які стають домінуючими... Отже, про ефективне рибальство, мисливство, рекреацію, що пов’язані з лиманом, доведеться забути.
Земснаряд заблукав опівночі й...
— Але що призвело до такої ситуації?
— Я на Молочному лимані буваю з 1952 року. Тому історію питання знаю не з чужих слів. Діючий канал було відкрито 1972 року. До цього існувала велика природна протока шириною до 600 метрів. До 1963 року таких проток було навіть дві — Кирилівська і, через острівець, менша Степанівська промоїни. Глибина тут сягала чотирьох метрів.
До речі, за спогадами відомого вченого-гідрохіміка Миколи Алексеєва, згадана протока виникла у результаті серії вибухів, здійснених у 1943 році німецькими військовими інженерами. Останні, звичайно, не про екологію дбали, а намагалися зупинити радянські танки. Згодом водний режим Молочного лиману набув певної стабілізації, приміром, виникли ідеальні умови для розвитку ікри піленгаса...
Саме тоді було вирішено закрити земснарядом Кирилівську протоку (що, звичайно, розширило можливості Кирилівки як пляжного курорту. — Авт.), збудували споруду з відлову риб і почали проривати штучний канал східніше від замитої протоки.
Я, тоді ще молодий завідувач кафедри, теж підписав листа Бориса Антоновича Янковського — знаного біолога, ректора Мелітопольського педінституту. До речі, біофак цього вузу був відомий на весь Союз. І не в останню чергу завдяки дослідженням Молочного лиману чи Кефального моря, як тоді говорили... Що ми тоді пропонували? Новий канал слід прокладати під кутом 45 градусів до тіла коси (сучасного Пересипу). Адже всі згінно-нагінні явища тут відбуваються під дією східних і північно-східних вітрів. За таких умов канал мав підтримуватися в робочому стані за рахунок природних явищ.
Наче спроектували. Потім почалася штурмівщина — з підписанням усіх необхідних документів про здавання об’єкта авансом, бо в когось горів план! Споруда з відлову риб уже була готова, а каналу немає.
— Чому?
— Та земснаряд «калимив» у верхів’ях лиману й у дельті ріки Молочної. Прибув на косу вже пізньої осені — ось-ось лід стане. Треба взагалі з лиману забиратися! Одне слово, розгорнувся ледь не поночі — а це ж багатометрові нитки потужних труб. Коли вранці роздивилися — біда: прокладати канал доведеться на півкілометра східніше від запроектованого місця. Які там 45 градусів, якщо його почали копати взагалі S-подібної форми! Ще тоді стало зрозуміло: це призведе до засипання каналу...
Однак до 1991 року діяло могутнє Міністерство рибного господарства СРСР, для якого 200—300 тис. рублів на рік на розчистку каналу — копійки. Роботи здійснювали через рибколгосп «Сини моря». Канал підтримували в робочому стані — піленгас без проблем заходив до Молочного лиману нереститися, і риба була. У нові часи з грошима стало туго. А в останні три-чотири роки ми спостерігаємо катастрофічне засолення Молочного лиману і різке зменшення промислу піленгаса. Нині лиман недоступний для піленгаса, отже, три його покоління на Азові, вважайте, втрачено.
Нині азовський піленгас тримається Сивашем, який через скид Північно-Кримського каналу підтримує досить низький рівень солоності — 12—14 проміле. Хоча і це не є оптимальним варіантом для цієї риби. І в тому, що вартість кілограма пиленгаса зросла з 6 грн. до 18, інфляція не винна.
Може, знову покликати німців?
— До речі, цьогорічна зима і підвищена засоленість знищила в лимані і бичка. Температура замерзання солоної води нижча від нуля на градус—два, та й цього для риби-годувальника багатьох приазовців вистачило... Лиман на значній частині акваторії мілководний — 20—30 сантиметрів глибини. Є всі умови для активного розвитку молюсків і різноманітної водяної рослинності — кормової бази для дуже багатьох видів водних і водно-болотних птахів. І раптом все це загинуло. Сотні тисяч качок, гусей, лебедів, чайок опинилися на голодному пайку. Тому негайно перебазувалася для перепочинку і навіть на зимівлю на Сиваш.
Головний міграційний потік теж проліг через Сиваш. Але велетенська концентрація птахів — не на добро. Це — жорстка конкурентна боротьба за місце під сонцем і харчі. Тому значна частина птахів летить повз північне Приазов’я транзитом. Іншими словами, через загибель Молочного лиману ми втрачаємо весь так званий Азовсько-Чорноморський потік. А лиман включений в перелік водно-болотних об’єктів міжнародного значення! До речі, Україна підписала спеціальну Рамсарську конвенцію про охорону водно-болотних угідь, що є місцем основного перебування водоплавних птахів. Конвенція передбачає захист державами-підписантами всього кількох десятків таких угідь, у тому числі й Молочного лиману. Коли говорити коротко, то ми елементарно не виконуємо свої міжнародні зобов’язання.
— Як можна врятувати лиман?
— Через рік-два щось робити буде запізно. А за три роки в лимані можна буде добувати сіль. Власне, є й інше бачення проблеми. Мовляв, все не так трагічно, вода в Молочний лиман надходить, її рівень нормальний, засоленість зменшилася до 32—40 проміле. Так. І сталося це цього року через сніжну зиму. Однак сподіватися, що і в наступні роки лиман рятуватиме снігом матінка-природа — не варто.
Можна щороку витрачати від 500 тисяч гривень для розчистки каналу. А можна за 5 млн. прокласти нормальний канал, згідно з усіма проектними вимогами. І тоді вже природа справді потурбується сама за себе. Однак, щоб розпочати роботи, потрібні спочатку купа узгоджень, потім — пошук коштів... Це — час, якого Молочний лиман вже не має. Військові чини пропонували — з допомогою вибухівки повторити німецький варіант 1943 року. Однак це — кримінал! Хоча, я як учений і як просто громадянин, попри солідний вік, готовий особисто понести всю повноту відповідальності за тих, хто б узявся терміново рятувати Молочний лиман. Сподіваюся, що в такому випадку знайдеться хтось, хто носитиме мені передачі до місця ув’язнення...
Ось з таким думками живе сьогодні відомий мелітопольський професор-еколог, національний експерт з водно-болотних угідь України Валерій Лисенко. Допекли, одним словом...
***
Прокоментувати ситуацію «Голос України» попросив Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області. Ось що розповів завідувач сектору регулювання, природокористування, охорони та відтворення біоресурсів, природно-заповідного фонду та екомережі Роман БОГОМАЗ:
— Останні сім місяців ситуація в лимані поліпшується. Рівень води нормалізувався. На нашу думку, і дещо підвищена солоність не є загрозливою для піленгаса. Щодо організаційних заходів, то сьогодні створено Приазовський національний природний парк, який включатиме в себе і Молочний лиман. Там уже призначено директора, набирають штат. Контроль за станом справ покладено на державну інспекцію Азовського моря (у складі Мінохорони навколишнього природного середовища України). Сподіваємося, що ці структури зможуть поліпшити стан Молочного лиману...
Ми сподіваємося теж. А що нам іще лишається робити?..
 
Запоріжжя—Мелітополь.
Фото автора.