Віддаю середній палець Гіркіна на відсіч, що європейські лідери зранку (від перших пострілів «Градів» з російської землі-матінки до третіх півнів — коли колони бронетехніки з десантниками з Пскова браво в’їжджають в Краснодон) гадають: а як там Донбас? А ще у цих небожителів, подейкують, заведено у відповідальний для Європи і пофігістський для Кремля час подумки звертатися для своїх моральних авторитетів.
Скажімо, фрау Меркель, сидячи у себе в кабінеті, зводить очі на портрет своєї землячки російської імператриці Катерини ІІ і запитує: «Як мислиш, Софі Августо Фредеріко Ангальт-Цербтс, ми своїми вольтерівськими санкціями не зобидимо, бува, «Газпром»? Вова зрозуміє?..»
Президент Франції Франсуа Олланд у години пік на Французькому бульварі і танкових заторів на російсько-українському кордоні в Ізвариному полюбляє виходити до мосту Олександра ІІІ й дивитися з нього разом із духом Олександра ІІІ на Сену, а там... «Містралі», «Містралі». Від Будинку інвалідів у Києві і аж до Єлисейських, даруйте, донецьких полів...
А прем’єр Королівства Великої Британії і Південної Ірландії Девід Кемерон у своїй чайній кімнаті тет-а-тет полюбляє пофілософствувати з духом В. Черчилля. Він (дух) якось сказав: «Росіяни довго запрягають та швидко їздять...» а Девід тоді додав — по Лондонграду. Тут, мовляв, їхня вся нафтогазова нерухомість: Абрамович із «Челсі», Дерипаска з ітонськими пасочками і Блаватник у лондонському ватнику...
Лише В. Путін чхати хотів на авторитети. Щоправда, в часи шпіонства за Берлінською стіною був у нього один улюблений фюрер, але коли ту розбили на друзки, ВВП, він же ВВХ, вирішив любити фюрера в собі... І йтиме він міцним адольфівським чоботом в Європу доти, доки європейські небожителі не зрозуміють, що ВВХ... не хоче війни.
Він хоче плодів війни. Він хоче — не Крим, Донбас, не Україну,
він прагне переділу Європи...
