Ні, убийте мене параграфом чи пунктом 13 статті 13 Кримінального кодексу, чи заколіть канцелярською скріпкою, але не розумію: чому? Чому благодійника, котрий знімав ондатрові шапки з багатих виключно для того, щоб роздати знедоленим шахтарям у день получки, можна було саджати за грати, а шлепера, який під «йолку» своєї сім’ї поклав півкраїни: від золотих коронок до золотих батонів Межигір’я і земляних зайців Сухолуччя, — зась!?
Тому — Янукович (радянський) бачив небо в клітинку і цмулив разом з матюками баланду, а — Янукович (межигірський) споглядає ростовські зорі і п’є еліксири щастя від валдайських шаманів. Бо, виявляється(!), як каже директор українського бюро Інтерполу Василь Неволя, щодо Януковича... «треба надати переконливі докази того, що злочин має карний, а не політичний характер. І провина може бути доведена лише після того, як «справа» пройде через суд».
Тобто, коли це золоті коронки, то мають бути коронки, викорчувані обценьками з щелепи, скажімо, олігарха А., коли це золотий унітаз, то треба, даруйте, знайти і ще й гузно олігарха П., з-під якого цей унітаз видерли... Із золотим батоном — узагалі біда! Його пекар на допитах глузував прямо в обличчя слідчим: «Ну що, з’їли, з’їли?» Ловіть мій батон, він тепер розійшовся по руках і лавках і гріш ціна йому в базарний день від 50 до 500 грн. А Межигір’я? А що Межигір’я? Його до справи не підшиєш...
Одне сподівання на зайців. Земляних зайців із Сухолуччя.
Їх, подейкують, і потягнуть до суду... За розтрату... господаря!
