Від моменту захоплення 12 квітня Горлівського міськвідділу міліції життя в місті почало змінюватися. Воно не зупинилося: на розбитих дорогах активно трудилася техніка, у дворах будинків ремонтували теплотраси, транспорт і підприємства працювали. Але люди, що з’явилися на вулицях у балаклавах і з автоматами, в одних вселили ейфорію, в інших — страх, і ці два почуття, як дві рівні, але протилежно спрямовані сили, прикладені до однієї точки, сповільнювали ритм міста, поки не призвели до його повної зупинки.

Зупинений механізм

Спочатку з’явилися чутки про «віджаті» автомобілі. Одні обурювались, а другі говорили: «Якщо відбирають — отже, так треба!». При цьому другі ні на хвилину не намагалися уявити себе на місці людей, які враз втратили особистий транспорт. Потім мешканці обговорювали подробиці силового зняття з посади керівника державного підприємства «Артемвугілля». Така само доля через якийсь час чекала і його спадкоємця на цьому посту. Й незабаром у місті перестали дивуватися будь-яким новинам.

Єдине, що залишалося незмінним увесь цей час — очікування штурму. Щотижня оголошувалися точний день і година його початку. З підприємств раніше відпускали співробітників, щоб вони могли забрати дітей зі шкіл або садочків і доїхати додому.

Але як показання розбалансованого годинникового механізму усе далі від точного часу, так життя в Горлівці дедалі більше відхилялося від розміреного звичного русла. Першим став зникати бензин на заправках, а там, де він був, — зростав у ціні. Особливо завбачливі люди, спостерігаючи за ситуацією в Слов’янську, почали в себе вдома запасатися пальним.

Асортимент у магазинах день за днем дедалі біднішав. Поставки утруднялися, з’явилися чутки про зниклі вантажівки, а прилавки, щоб не були порожні, заповнювали одним видом товару. Останні два тижні хліб можна було придбати тільки в магазинах із власною пекарнею.

Незважаючи на те що нова озброєна влада міста знизила ринковий збір за торговельне місце до 1 гривні на місяць, бізнес ця «пільга» не порадувала: на центральному ринку закрито понад половину яток і магазинів.

Місто без людей

Що ближче українські війська наближалися до Горлівки, то менше жителів у ній залишалося. Після відходу бойовиків із сусіднього Дзержинська масова евакуація стала особливо помітною. Квитки на потяги розкуповували на тижні вперед, і люди приїжджали на станції з надією виїхати із зони бойових дій у будь-якому напрямку.

Ольга, котра залишила місто з дитиною і мамою, розповіла, як це було. «25 липня ми приїхали на станцію. Людей було багато. Підійшов харківський поїзд, і провідник у відповідь на прохання взяти без квитка розводив руками, виправдовуючись тим, що «вагон не гумовий». У цей час із лінійної дільниці міліції, поряд із вокзалом, вийшли озброєні люди в камуфляжній формі. Головним у них був хлопець із написом «Беркут» на спині. Він звернувся до провідника із проханням узяти жінок і дітей. Тільки чоловіків у поїзд не пустили. Так ми й виїхали».

Того ж дня обидва вокзали були закриті. Сісти в потяги, що проходять, за наявності квитка можливо, а от купити проїзні документи вже не можна. Виїхати з Горлівки можна й автобусами: як рейсовими, так і від благодійних організацій.

Місто спорожніло. У розпал робочого дня люди, які йдуть у своїх справах, стали рідкістю. Зазвичай увечері, коли спадає спека, вулиці заповнюються мамами, котрі гуляють з колясками, а на літніх майданчиках кафе немає вільних місць. Нині все навпаки: порожньо й тихо. Тиша заворожує й лякає водночас. Зникли й численні зграйки велосипедистів. Чутки про те, що серед них шукають навідників і шпигунів, змусили шанувальників двоколісного способу пересування відмовитися на якийсь час від улюбленого захоплення.

З дев’ятої вечора життя зупиняється повністю: комендантська година. Від цього моменту на вулицях можна почути хіба що звук латунної пивної банки, що перекочується вітром. І тільки таксі їздять ночами — незвично повільно, немов здійснюють патрулювання.

Заклеєні вітрини та висаджені мости

Після того як 22 липня українська армія вийшла на підступи до Горлівки, бойовики почали підривати мости в місті. Вибухи такі потужні, що повітряна хвиля від них відчувається в усіх районах. А мешканці із хвилюванням цікавляться один в одного, що ж це могло бути. У результаті звичні транспортні маршрути змінилися і стали на 30—40 хвилин довшими. За приблизними підрахунками, у місті знищено майже 10 автомобільних і залізничних шляхопроводів.

Великі вітрини супермаркетів і магазинів заклеєні хрест-навхрест скотчем. Із городян так зробили лише одиниці. Люди сподіваються, що їх це не торкнеться.

Озброєних людей на вулицях майже не видно. Вони швидко їздять машинами без номерів або із синіми міліцейськими. Але всі знають, де й у яких будинках перебувають сепаратисти. І там намагаються з’являтись як можна рідше.

Люди звикають спати під віддалені канонади. Вислів «гарматою не розбудиш» набуває реального сенсу нині. Гуркіт вибухів на околицях міста лунає ночами, рано вранці та впродовж дня. І тих, хто залишився, це вже не так сильно лякає.

 

Горлівка

Донецької області.

На знімку: усі магазини з великими вітринами заклеїли шибки хрест-навхрест.

Фото автора.