Сьогодні — День працівників цивільного захисту

Гасіння пожежі чи порятунок дитини з вікна висотного будинку, допомога на воді чи пошук потонулого, визволення людини з каналізаційного колодязя чи тяжко травмованого з понівеченого автомобіля, постраждалого внаслідок ДТП, — ось далеко не повний перелік тієї роботи, яка для більшості з нас є фізично, психологічно і морально непідйомною. Але не для них.
Найприємніша пора для рятувальників — коли нема роботи!
У цьому матеріалі немає розповідей про надзвичайні героїчні вчинки. Бо, власне, такою є вся повсякденна робота кожного з тих, кого з повагою і вдячністю називають рятівниками. Дуже часто від героїчного їх відділяє лише крок. І, мабуть, тільки переживши те, що переживають вони щоденно, можна зрозуміти, чому роблять вони так багато, щоб той героїчний крок робити якомога рідше.
— Тільки в Олександрійському районі цього року таких нещасних випадків сталося кільканадцять десятків, — зазначає під час розмови заступник начальника управління підполковник служби цивільного захисту Микола Олійник. — Багато хто вважає, що від такого можна зачерствіти. Але ті, кому рятувальники допомогли, їхні рідні і близькі, та й вони самі з цим категорично не погоджуються.
Проблема. Є в Олександрії чотирнадцятиповерховий будинок. А от технічних засобів для підйому рятувальників та спецзасобів для гасіння пожеж вище дев’ятого поверху житлового будинку у міста немає. За словами начальника Олександрійського управління МНС Станіслава Авраменка, у разі, не приведи Боже, надзвичайної ситуації, вийти з цього становища можна комбінованим способом: до дев’ятого поверху дістатися автомеханічною, а вище — штурмовими драбинами. Але, що найголовніше, — це втрата часу. Вже не кажучи про те, що пожежники, наче люди-павуки, мають зависати на висоті якого-небудь дванадцятого-тринадцятого поверху. Не працюють у цьому будинку й автоматичні системи пожежної сигналізації, димовидалення, підкачувальні насоси. Аргумент міської влади — у бюджеті немає коштів. Щоправда, є програма «Безпечне житло», затверджена сесією міської ради (!).
— Коли надходить виклик, кожен з нас думає про одне: якби якнайшвидше зібратися і дістатися до місця трагедії чи аварії. Щоб не підвести товаришів, а головне, щоб не втратити бодай однієї лишньої секунди, яка може коштувати людині життя, — розповідає Володимир Підгорний, начальник професійної пожежної частини селища Димитрового.
«Спасибі, хлопці!»
О будь-якій порі на особливому контролі справжні олександрійські чоловіки у місцевих бабусь-пенсіонерок. По кільканадцять викликів надходить від них щомісяця із проханням відчинити вхідні двері (то замок зламався, то ключ загубився тощо), зачинити вікно або кватирку, закрити та полагодити водопровідний кран. Трапляється, що вхідні чи балконні двері потрібно відчинити на прохання лікарів, які приїхали надати невідкладну медичну допомогу, а до помешкання потрапити не можуть. Загалом за півріччя, що минуло, таких викликів набралося кілька десятків. І жодного — коли б людині відмовили. Додзвонитися до них легше, ніж, скажімо, знайти слюсаря місцевого ЖЕКу. Приїдуть оперативно, зроблять не гірше, та ще й «за спасибі».
Коли пожежну охорону перекваліфіковували у рятувальну службу, навіть бувалі пожежники не здогадувалися, в які казуси потраплятимуть і кому насправді може знадобитися їхня допомога. Нещодавно шпальти місцевих кіровоградських друкованих ЗМІ та сторінки Інтернет-видань облетіла цікава фотографія. На ній — заплакана жінка і врятована з каналізаційного люку... корова. Тварина стала обома задніми ногами туди, де давно вже не було кришки. Поки думали-гадали, як її визволяти, до колодязя пролізло ще й черево, тож тварина «закоркувала» люк, як пляшку з шампанським. Після кількох годин безуспішних спроб вирішили звернутися до рятувальників. Ті, як зазвичай, зголосилися допомогти безвідмовно, тож уже невдовзі вдячна корівчина пошкандибала до свого двору.
Факт. За 8 місяців ц. р. в Олександрії виникло 54 пожежі. Прямі збитки від пожеж становлять 489 304 грн. Побічні — ще 1299704 грн. Врятовано матеріальних цінностей на суму 693 000 грн.
Коли олександрійські бійці-рятувальники збираються між виїздами і теоретичними заняттями на короткі хвилини перепочинку у збудованому власноруч куточку, то не хочуть говорити про сумне, а згадують різні курйозні, надзвичайні чи веселі ситуації. Ось одна з них. Якось надійшло повідомлення про пожежу в одному з багатоповерхових будинків. Тоді ще на озброєнні пожежників були так звані КІПи (киснево-ізолюючі протигази). Одягши термостійкий костюм і КІП, один із пожежників поліз драбиною до вікна, з якого на вулицю вилітали сіро-білі клубки... Через кілька хвилин він повернувся знічений і веселий, так і не подавши команду про подачу води. А коли розповів, що сталося, колеги мало животи не понадривали від реготу. Виявляється, коли через балкон пожежник ступив до квартири, раптово просто перед оглядовим віконцем КІПа виринув чоловік із занесеною для удару кувалдою. На обличчі у нього були написані здивованість і переляк. Як з’ясувалося, виклик був помилковим. Сусіди побачили не дим, а хмари пилу — господар квартири затіяв ремонт і в цей час ламав один із перестінків. Які ж були його здивування і страх, коли після чергового удару зі стіни квартири, що розташовувалася на четвертому поверсі, з’явився чи то інопланетянин, чи взагалі невідомо хто. Не в кращому стані був спочатку і пожежник — замість вогню чи вдячних врятованих господарів побачив занесену над головою кувалду.
Не обійшлося без надзвичайної ситуації і під час чергування караулу під командуванням капітана цивільного захисту Віталія Шаулова. По гучномовцю диспетчер повідомила про пожежу у житловому мікрорайоні «Жовтневому» по вулиці Луначарського. Сусіди розповідали про сильний дим, що виривається із квартири Віри Олексіївни Шелест, пенсіонерки 1941 р. н. Побути присутнім на гасінні дозволили і авторові цих рядків. До місця події ми дісталися за чотири хвилини. Ще одну витратили, щоб заїхати до двору будинку, бо один із під’їздів мешканці перегородили вкопаними шинами, «щоб не ганяли місцеві автомотогонщики...».
Дим уже пробрався з п’ятого поверху до самого під’їзду, а десь нагорі почувся переляканий жіночий лемент. За ті кілька секунд, поки перший із пожежників діставався постраждалої квартири, інші члени команди внизу вже розгорнули пожежні шланги. На щастя, вони не знадобилися... Як виявилося, бабуся поставила на газовій плиті борщ умлівати, а сама повела погуляти собак. Прогулянка затяглася не на одну годину, борщ умлів назавжди. А лементувала — з переляку. На базу рятувальники командир відділення прапорщик Денис Яременко, старший пожежний молодший сержант Богдан Боложинський, водій прапорщик Дмитро Щербинський, начальник караулу капітан Віталій Шаулова і інспектор відділу наглядово-профілактичної діяльності Денис Сальніков поверталися без поспіху, гречно пропускаючи панянок на пішохідних переходах та уважно дотримуючись правил дорожнього руху. Посміхалися: «Будемо тепер згадувати, як із кореспондентом борщ гасили...».
«Якби вулиця могла говорити...»
Ці слова із тематичної публікації у місцевій олександрійській газеті я використав для підзаголовка не випадково. Дуже вони вдалі для розповіді про історію, минуле, про події і людей... У тому числі, і не в останню чергу, — про рятувальників, завжди готових прийти на допомогу...
Серед численних історичних куточків Олександрії той, що утворився на вулиці Першотравневій завдяки розташуванню тут будинку пожежної охорони, — особливий. Збудований ще у 1896 році для пожежної частини міста разом із неповторною деталлю — каланчею, архітектурною пам’яткою XІX сторіччя, цей будинок — свідок багатьох історичних подій, що відбувалися на Олександрійщині. Однак довгий вік збагачує не тільки досвідом та мудрістю, а й проблемами. Тож на початку 80-х років минулого сторіччя каланча була вже в такому стані, що, за словами очевидців, небезпечно навіть стояти поряд. А будинок же — діючий.
Ніхто не знає, доки так тривало б, якби не ініціатива новопризначеного на той час начальника пожежної частини Володимира Рогози. За згодою усього особового складу вирішили місцевий раритет реставрувати. Взялися дружно власними силами — і через рік каланча була, як нова... А пізніше з’явилася ще одна ідея — розмістити на ній старовинний годинник. Був такий в Олександрії — справжні куранти, виготовлені ще на початку XX сторіччя у Санкт-Петербурзі. До Великої Вітчизняної вони відлічували час на Палаці піонерів. А коли під час боїв будинок згорів, куранти перенесли на стару аптеку. Саме їх, як старожилів, історія яких заслуговує на окрему увагу, і вирішили встановити на вежі. Однак на той час куранти вже по-варварськи розкомплектували. Аналогів утраченим деталям не знайшли. Та від задуму не відмовилися. Через краєзнавчий музей розшукали майстра, який розумівся на таких курантах, — Василя Каргіна. Під його керівництвом та за безпосередньої участі місцевих умільців, серед яких були й пожежники, кілька разів переробляли деталі, змінювали довжину маятника, вагу гир... Аж поки механізми годинника не запрацювали...
Сьогодні господарі каланчі, працівники служби цивільного захисту, ретельно доглядають за підшефними історичними пам’ятками. А в багатьох жителів Олександрії є прикмета — в ніч перед Різдвом, поки б’ють куранти, вони загадують бажання біля пожежної каланчі... Вірять — усе буде добре. Адже є люди, котрі завжди прийдуть на допомогу.
На знімках серед тих, хто останніми проводжає рятувальників на боротьбу із стихією, і першими, хто зустрічає, — диспетчер ПДПЧ №11, старшина служби цивільного захисту, член династії олександрійських рятувальників Наталя Пилипець; виклик пролунав — відлік пішов на хвилини.
Фото автора.