«Першого вересня в більшість шкіл підуть наші активісти, які здатні виховувати патріотів», — про це було заявлено на розширеному засіданні президії Житомирської обласної ради ветеранів. Кожному колишньому фронтовику є що згадати про те, як кувалася Перемога, скільки крові довелося пролити перш ніж прийшло «свято зі сльозами на очах».
Про житомирянина Франца Бржезицького декілька років тому розповідалося в «Голосі України». Франц Карлович пройшов через фашистський «Майданек», потім чимало років провів у радянському концтаборі. Зателефонувавши до корпункту «Голосу України» він попросив: «Напишіть, що війна для мене почалася 1 вересня 1939 року», маючи на увазі те, як тоді, ще хлопцем, сприйняв напад фашистської Німеччини на Польщу.
Його слова спонукали замислитися. Нехай Ф. Бржезицький — поляк за походженням, тому переживає ті давні події так гостро. Але ж тоді кордон із Польщею проходив неподалік Новограда-Волинського. Далі — нинішні Рівненщина, Волинь, на південь від них інші області нашої держави. Це декілька мільйонів людей. На перше вересня 1939 року вони були громадянами Польщі. Але чи багато наших читачів зможуть відповісти бодай на таке просте запитання: «Чи служили вони в польській армії, яка намагалася протистояти німецькій танковій армаді?».
Відомо, як дійшло до 1 вересня 1939 року. Спершу Мюнхенська змова, потім пакт Молотова—Ріббентропа. Польщу знову поділили, як ділили її наприкінці XVІІІ століття. Західна Україна, що її Гітлер дозволив зайняти радянським військам, виявилася підступним подарунком.
— Друга світова війна почалася з польської крові, — каже Франц Бржезицький. Тож давайте згадаємо історію «польського питання» в СРСР. 1925 року на Житомирщині було створено єдиний в СРСР польський національний район, райцентр (тепер це Довбиш) назвали на честь Мархлевського — соратника Дзержинського. Мета була така: район на кордоні з Польщею, от і покажемо сусідам, як щасливо живуть поляки за соціалізму. З реальними досягненнями якось не виходило, тому через десять років національний район ліквідували. А через деякий час почалося те, що наші західні сусіди називають «польською дорогою до Сибіру і Казахстану» — туди стали примусово переселяти етнічних поляків.
Утім, тим, кого переселили, ще дуже пощастило. Серед відомих справ 1937-го є і така: одним списком було розстріляно понад чотириста мешканців Житомирщини, яким придумали участь у міфічній ПОВ — «Польській організації військовій».
Згадує Франц Бржезицький:
— Школа на Мальванці — в мікрорайоні Житомира, де я навчався, вважалася польською. У ній діти польського походження освоювали програму чотирьох класів мовою етнічної батьківщини. З перших днів Другої світової на вулиці Київській була вивішена велика карта Польщі. На ній щодня показували, як німці окуповують цю країну, як стискається кільце довкола Варшави.
Потім була Катинь, де радянські спецслужби розстріляли польських офіцерів, узятих у полон у вересні 1939 року.
Якщо оцінювати події 1939 року неупереджено, то вийде, що СРСР був тоді фактично союзником фашистської Німеччини.
Житомир.
На знімку: Франц Бржезицький під час відзначення Дня Перемоги в Житомирі.
Фото автора.
