Поранений у бою під містом Щастя на Луганщині вінницький підприємець Володимир розповів кореспонденту «Голосу України» про бій на підступах до передмістя цього населеного пункту, про те, як їхня група взяла в полон керівника бойовиків на прізвисько «Батя», як з’явилася назва загону «Айдар»...
Мало не щодня Володимир запитує лікарів, скільки йому ще залишатися на лікарняному ліжку. Каже, хлопці там воюють, а він боки вилежує. Володимир не приховує, що після лікування повернеться до своїх у загін. Він не служив в армії, до подій на Донбасі не тримав у руках зброї. На вигляд не має богатирської статури. Але в кожному його слові відчувається сила духу, вболівання за державу.
— Хто, як не ми, прості люди, захистимо її цілісність і незалежність? — каже співрозмовник. — Хто про державу дбає більше, ніж звичайні люди? Може політики? Не смішіть мене! Добровольці і солдати захистять країну. На інших нема надії. Кажу так, бо бачив, що робиться на передовій. Генерали і високі чини здають нас по-чорному. За гроші, звичайно, а за що ще?
Полонили ватажка бойовиків
— Уранці 13 червня наш загін мав йти на завдання — визволяти від бойовиків і сепаратистів місто Щастя, — розповідає Володимир. — Несподівано надійшла команда «відбій». Командир повідомив, що нас здали, і бойовики вже чекають у засадах. Сказав, що тепер день операції переноситься на невідомий термін. Але 14-го вранці надійшла команда «По машинах!» . Дві групи загону вирушили в дорогу. Ми їхали на автомобілі ГАЗ-66. Не дочекавшись нас 13-го, бойовики, схоже, не сподівалися, що операцію перенесуть уже на наступний день. Інакше б вони не вийшли на нас. По дорозі назустріч йшли три їхні автомобілі...
Машини бойовиків рухалися одна за одною з незначним проміжком часу. Всі три авто були «запаковані» зброєю. Про це стало відомо, коли захопили їх. В авто, яке йшло другим у колоні, знаходився керівник місцевих бойовиків, відомий на прізвисько «Батя». Про це дізналися пізніше, після його допиту. Володимир каже, що захоплення у полон ватажка бойовиків додало слави батальйону. Про цей факт повідомили по телевізійних каналах. Інформація з’явилася в Інтернеті.
— Автомобіль «Баті» прикривали бойовики, які їхали слідом, — продовжує Володимир. — Їхню техніку теж розстріляли. Там було найбільше зброї серед трьох машин колони.
Під час бою, що зав’язався з бойовиками третього авто, Володимир дістав поранення в руку, куля пройшла наскрізь. Його разом з іншими пораненими доставили, як він каже, на «базу», у місце дислокації загону, там у медпункті надали першу допомогу, а потім переправили у Старобільську районну лікарню. Тим часом побратими пішли далі у наступ на Щастя і в той же день визволили його від бойовиків. Щоправда, частина бійців потрапила у полон.
З лікуванням пораненому не дуже поталанило. Те що зробили лікарі у Старобільську, змушені були переробляти пізніше в одній з районних лікарень Харківщини. Однак на цьому митарства потерпілого не закінчилися.
— Наскрізні вогнепальні рани не зашиваються, — ці слова Володимир почув від ще одного лікаря уже у харківській лікарні, після чого по-новому оперували поранену руку. А ось хто народився в сорочці, так це один з товаришів Володимира. Співрозмовник каже, що куля просвистіла під самісіньким носом, тільки частково зачепивши тіло. Такому випадку дивувалися не тільки бійці загону, ще більше здивування щасливі обставини викликали у лікарів.
На поле брані... без зброї
Загін «Айдар» сформований з майданівців. Як розповів Володимир, спочатку добровольці, серед яких був і він, записалися у Національну гвардію. Їх доставили у Нові Петрівці під Києвом, де організовувався перший загін.
— Там були хлопці, яких здружив і загартував Майдан, — продовжує розповідь Володимир. — Але коли нам сказали, що будемо входити у підрозділ внутрішніх військ, ми однозначно вирішили, що не служитимемо разом з колишніми «беркутівцями» і тими, хто був проти нас на Майдані по другу сторону барикад. Тому багато хто повернувся до Києва. Я був серед них.
Коли на Майдані почали формувати загони для поїздки на Донбас, Володимир з друзями записався і вирушив у дорогу.
— Перед тим навідався додому, — згадує співрозмовник. — 19 квітня відсвяткував свій день народження, а 9 травня прямо з Майдану автобусами нас повезли на Донбас. Там почалося, як то кажуть, «найцікавіше».
Розмістили добровольців у лісі, у наметовому містечку. Намети були ветхенькі, деякі протікали. Лякало інше. Загін знаходився недалеко від зони бойових дій, а його бійці не мали абсолютно ніякої зброї. У тренуваннях минав день за днем, аж поки одного разу хлопці, які пішли по лісу, не нарвалися на сепаратистів. Їм дивом вдалося втекти. Коли в загоні дізналися про те, що в наметове містечко можуть будь-якої миті навідатися бойовики, а відбиватися від них можна буде хіба що кулаками, керівників загону відверто запитали: «Ви що нас з Майдану привезли сюди на убой? Щоб позбутися руками ворогів?» — Після цього усім нам видали автомати, — каже Володимир. — І ми почали виконувати бойові завдання.
Перша вдала операція
Назву «Айдар» загін отримав після першої вдалої операції. На Луганщині є село Старий Айдар, і річка протікає з таким ім’ям.
— В одному з цих місць наші бійці взяли у полон групу сепаратистів, — розповідає Володимир. — Був серед них прокурор з Криму, кубанські козачки зі своїм отаманом, дехто з місцевих князьків. Вони зібралися на свій «східняк». Наші бійці їх накрили, а тоді зупинили автобус, запакували усіх, ледве умістилися в салоні, і привезли у загін. Коли командир запитав, де їх полонили, хтось з бійців відповів: «По дорозі на Айдар». Це слово прозвучало яскраво, звучно. Вирішили назвати ним загін.
У загоні є своя система конспірації. Володимир стверджує, що бійці знають своїх командирів тільки по їхніх псевдо.
— Якби я, боронь Боже, раптом потрапив у полон до бойовиків, і ті почали допитуватися, хто мій безпосередній командир, міг би сказати тільки його кличку, — каже Володимир. — Прізвища, звання, чи звідки він, справді не знаю. У нас відомо тільки прізвище комбата, і то «засвітили» його не одразу, а після того, як він з’явився на екранах телебачення.
Володимир залишив дома дружину, ще зовсім маленьку донечку, перестав займатися невеликим бізнесом, за рахунок чого утримував сім’ю (зараз дружині допомагають батьки), і пішов захищати незалежність держави.
— Дружина, звичайно, проти, — каже чоловік. — Але вже звикла. Починаючи з 11 грудня, мене практично дома не було. Весь цей час провів на Майдані. Там отримав перше поранення. Так що вона змирилася. Не зовсім, але все-таки. Принаймні, поки лікуюся, намагаємося не говорити, що буде далі. Сподівається, що до того часу війна на Донбасі закінчиться. Мені особисто в це мало віриться. Повторюю, надія у нас одна — на народ, на простих людей. Я один з них, значить, маю бути на передовій.
«Батя» — фронтове ім’я
Після сповіщення про взяття в полон керівника групи бойовиків на прізвисько «Батя», телебачення так званої ЛНР провело ефір з військовим, якого теж назвали «Батя». Тим самим спростовували повідомлення наших військових.
— То було інтерв’ю з командиром так званої армії бойовиків Південного Сходу, — каже боєць «Айдару». — Трансляція йшла з Сєвєродонецька. Ми ж взяли керівника групи бойовиків із міста Щастя.
Як стверджує співрозмовник, в «Айдарі» теж є командир одного з підрозділів з псевдо «Батя». «Ця назва поширена не тільки у бойовиків. — уточнює Володимир. — Насправді це фронтове ім’я. Якщо не помиляюся, воно було відоме і в роки Великої Вітчизняної війни, і коли йшла війна в Афганістані. Пригадайте популярну пісню із словами «Комбат, батяня, комбат...»
Народний депутат допоміг звільнити «айдарівця»
Проблеми у батальйону «Айдар» розпочалися після того, як частина його бійців потрапила у засідку, а четверо загинули. Тоді військові з Міноборони звинуватили командира «Айдару» в тому, що він не координує дії з керівництвом АТО. Далі — більше: було наказано розформувати загін. За інформацією, поширеною у ЗМІ, наказ відмінив Верховний Головнокомандувач. Заступник міністра оборони Ігор Кабаненко заявив, що Міноборони відмовилося від ідеї розформування батальйону «Айдар».
Одного з полонених «айдарівців» визволили з допомогою народного депутата України Миколи Катеринчука. Про це парламентарій повідомив на своїй сторінці у «Фейсбук»: 27 червня звільнено з полону бійця батальйону «Айдар», вінничанина Олександра Гадзіковського.
— Тиждень тому до мене звернулася мати одного з вінничан, який воює в батальйоні «Айдар», — пише Микола Катеринчук. — Мама просила знайти сина Олександра Гадзіковського, який потрапив у полон до терористів. У своєму листі вона написала, що чула голос сина останній раз 17 травня. Непростими видалися пошуки, та, слава Богу, вдалими. Сашка обміняли на громадянина Росії. Ще одне життя врятоване. Слава Україні і слава бійцям, які боронять її незалежність! Окремо нардеп подякував від себе особисто та мами Сашка Людмили Миколаївни усім державним службовцям та просто патріотам, які надали допомогу у проведенні непростої спецоперації. «Прикро, що не можна назвати їх поіменно, але прийде час і Україна дізнається про своїх героїв», — написав Микола Катеринчук.
Фото автора.
Прострелену у бою руку бійцю «Айдара» Володимиру оперували тричі.
