«Голос України» вже повідомляв про те, що на Житомирщині затримано Олексія Пукача, який перебував у розшуку. У Молочках Чуднівського району, де це сталося, побував наш власний кореспондент.
Сільський голова Петро Заріцький почав свою розповідь з того, що влітку минулого року в Молочках з’явилася Лідія З., щоб придбати хату. Вона стояла порожньою. Чоловік і жінка, які тут мешкали, одне за одним померли, а син, у якого в Житомирі є своє житло, вирішив продати будинок. Лідія З. до цього проживала на Луганщині, але в Стетківцях — це село поряд з Молочками — живе її брат. Тож, вважає Петро Михайлович, саме він повідомив їй про можливість купити тут хату.
 
Сільський голова показує на великій схемі, що висить на стіні, де це. У самому кінці Молочок окремо три обійстя. Одне з них, середнє, і стало місцем проживання «дядька Петра». В натурі це виглядає ще цікавіше. Бо навіть звичайна сільська вулиця сюди не веде. Дорога закінчується, тоді треба спуститися вниз і перейти через луг, знову піднятися — там і буде будинок, що його придбала З. Замість дороги — сліди на траві, які свідчать, що тут інколи проїжджають машини. Одне слово, ідеальне місце для того, щоб  тебе якомога менше  помічали. До того ж село невелике: 203 двори, близько 600 осіб населення. Отож можна жити, не особливо привертаючи до себе увагу. Та й коштувала хата, кажуть, лише 15 тисяч гривень.
А ще така цікава особливість. До райцентру далеко, зате до сусідньої Вінниччини рукою подати. І до Хмельницької області теж близько. Про те, що це «глушина», видно і по кількості тарілок супутникового телебачення в селі, бо на звичайну антену майже нічого не видно. «Тарілка» і на будинку, де переховувався Пукач.
— Лідія виконала всі необхідні формальності, купуючи будинок, зареєструвалася в паспортному столі, пред’явила свідоцтво на право власності на будинок, договір купівлі-продажу. Тож секретар сільради 17 вересня минулого року виконує відповідні формальності зі свого боку, тобто проводить записи по господарській книзі, — розповідає сільський голова.
Коли запитували, що то за чоловік разом із нею живе, відповідала, що брат її покійного чоловіка. Він був капітаном далекого плавання. Тепер на пенсії. В її будинку реєструватися не буде, бо має реєстрацію в Києві. А сюди  приїхав просто допомагати, бо треба ж після купівлі ремонт зробити, та й по господарству їй легше поратися, коли він поруч.
А господарство справді завели чималеньке. Біля хати 51 сотка землі, Лідія написала заяву, що просить ще 40 соток. Сесія задовольнила це бажання.
Нові мешканці завели три корови, бичка, свиней, птицю.
— Він сам корів доїв, — розповідала сусідка. — Раз корова відро з молоком перекинула, то він розлютився, дуже її бив. А загалом — спокійний. Ніколи не чула, щоб він і Ліда одне на одного голос підвищували. Огорожу біля будинку поміняв. Старі дерева — а вони дуже небезпечні: коли шквальний вітер, можуть і хату розвалити — позрізав, навіть порубав чимало, хоча в хаті газове опалення. Дерева молоді посадили.
А ще згадує таке:
— На початку кілька разів чули, як вона називає того чоловіка Альошею, хоч казала всім, що його звати Петром. Коли запитували про це, сміялась у відповідь: а ми обоє «альошки», я Іванушка-дурник, він — Альошка-дурник.
Сусіди стверджують, що не дуже вірили, коли казала, нібито «дядьку Петру» 70 років. Хоч і бороду завів, видавався молодшим.
Ще спостереження місцевих жителів. Хоч у дворі стояла машина, ніколи сам не сідав за кермо. Водив її син Лідії З., коли приїжджав сюди. Боявся, очевидно, проблем, якщо зупинить інспектор ДАІ й попросить показати документи.
І взагалі, жив скромно, непомітно, і люди не одразу й повірили, що це і є той генерал.
Сільський голова не бачив на власні очі, як брали Пукача. Але в селі люди пильні. За кілька днів до того звернули увагу, що якісь чужі тут крутяться. Спершу не дуже помітні були — приїхали як рибалки. А в селі гарний став на 37 гектарів. У кущах біля нього машини ховали. Але на третій день люди вже почали допитуватися, що вони тут роблять. Не дуже охайно одягнуті. З’явилися версії: приїхали розвідати, де мак росте. Зателефонували до райвідділу міліції, але там заспокоїли.
Брали «дядька Петра» десь надвечір. Сусід пішов сіно косити. Дивиться — а біля хати люди лежать: екіпіровані, з автоматами. Сказали йому: «Тихо, йди додому». Дивиться — з другого боку ще такі само.
Сусідка Ніна розповіла, як чоловік пожартував: то до Ліди працівники міліції на день народження приїхали. У неї, кажуть, чимало родичів в органах служать. Бачили, як несподівані гості перестрибували через паркан сусідського будинку. Дивувалися, не розуміючи, що діється. Вразила кількість людей і машин.
А загалом ця історія нагадала одну з повістей Мариніної. Працівник міліції потрапляє в немилість, на нього падає підозра. Ховається в першої-ліпшої жінки — і спробуй знайти. Взагалі, чи не найпростіший спосіб сховатися. Хай усі думають, що втік до Ізраїлю. А село лише за півсотні кілометрів від Бердичева.
 
Житомирська область.
 Фото автора.