Свого часу я працював далеко не рядовим співробітником редакції однієї з центральних газет СРСР. І от мені, як завжди, принесли фото для остаточної візи «До друку». На ньому був зображений урядовий літак, який приземлився. На трапі — килимова доріжка, якою спускається велика шишка, а поруч — довга шеренга свити, яка зустрічає свого шефа. Нічого показового, звичайна постановка, відпрацьована роками. Єдине, що мене бентежило: світла пляма в рядах зустрічаючих, яка впадала в око. Всі одягнені в темні плащі й чорні капелюхи. Але в одного його не було, і це дуже виділялося: непокрита голова із блискучою лисиною на темному тлі. Негарно. Я покликав співробітника, і ми прилаштували йому капелюха з іншої фотографії. Порядок.
Зранку газета вже була в кіосках «Преси». У мене в кабінеті задзвонив телефон. Дзвінок був від найвищого начальства. Зі слухавки пролунав досить грізний голос: «Зганьбили! Та я тебе... та я... Вилетиш з роботи!» і т. д. Поспіхом розгортаю газету: на першій сторінці те саме фото. Ніби все гаразд. І лише потім, з грізного крику в слухавці розумію, в чому річ, яку я зробив помилку. Стоїть чинно в рядах зустрічаючих наш товариш, якому капелюх наклеїли на голову, а в опущеній руці він тримає... другий капелюх. Про запас ніби. Отакої...
Більше дзвінків у редакцію з цього приводу не було. Тодішньому читачеві так набридли ці однакові знімки, які постійно друкувалися, що на них й уваги ніхто не звертав.
Надіслав Володимир ДМИТРЕНКО.
Херсон.
Мал. Георгія МАЙОРЕНКА.
