Публікація у нашій газеті від 10 червня цього року інтерв’ю з Президентом Української академії аграрних наук, головою підкомітету з питань науки Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Михайлом Васильовичем Зубцем «Екологія: критична межа виживання» викликала широкий суспільний резонанс. Тоді редакція звернулась до небайдужих з проханням висловити з цієї проблеми своє бачення екологічної ситуації.

Ми раді з того, що радіомовлення, телебачення і друковані засоби масової інформації активно долучилися до всебічного висвітлення гострих проблем екології. До того ж події, які останнім часом спіткали націю: лісові та степові пожежі, затоплення цілих регіонів і, нарешті, вибухи на військових складах відсунули на другий план інші болючі теми, включаючи продовольчу. Питання екологічної безпеки стало домінуючим у нашому житті.

У вищезгаданому інтерв’ю поряд з іншими чинниками створення критичної екологічної ситуації наводились факти про безгосподарне ставлення до зберігання по всій Україні на складах особливо небезпечних пестицидів, термін придатності яких впродовж останніх двох десятиліть вийшов, або які взагалі заборонені до застосування..

Про неоднозначну, загрозливу ситуацію, яку несе нам невидимий ворог всього живого — пестициди, взялися розповісти нашому кореспонденту провідні фахівці в цій справі: директор Інституту агроекології Української академії аграрних наук, академік УААН Орест Іванович ФурдиЧко та завідувачка відділу екотоксикології інституту, доктор сільськогосподарських наук Лідія Іванівна МОКЛЯЧУК.

Ми завалені сміттям, як і оповиті димом

— Нині беззаперечний факт: Україна не тільки завалена сміттям, а й оповита димом від пожарищ в дев’яти областях лісів, степових земель та жнивних угідь, катастрофічно затоплені регіони Західної України, майже військові дії біля райцентру Лозової на Харківщині. Ви, Оресте Івановичу, як досвідчений економіст-еколог, що можете сказати з приводу того, що ми одержали з минулого і яке нас чекає майбутнє?

О. Фурдичко: Чому майбутнє? Ми сьогодні живемо в реальному світі і маємо те, про що із острахом дивимось на реалії нашого співіснування. На поставлене питання про те, що нам залишилося у спадок, можу зауважити: те надбання, маю на увазі передусім, окрім іншого, — пестициди, це — величезний екологічний тягар, який несе Україна своїм нащадкам. І чим швидше ми його позбавимось, тим краще і благополучніше буде наше майбутнє.

Моє тверде переконання в тому, що одним із важливих наших стратегічних напрямів досягнення сталого розвитку агроекосистем є комплекс заходів, спрямованих на зниження забруднення біосфери токсичними речовинами, зокрема, непридатними пестицидами. При цьому екологи України переконані: проблема непридатних пестицидів має два аспекти. З одного боку — це накопичені заборонені до використання препарати, які необхідно знешкодити, з другого — забруднені токсичними речовинами ґрунти, що потребують очищення.

— Лідіє Іванівно. Цього року ви захистили докторську дисертацію про згубні дії на екосистему залишків отрути минулого, зокрема, пестицидів. Ваше резюме.

Л. Моклячук: Опрацювання величезної кількості документів та інформаційних матеріалів, а також результати проведених нами хімічних аналізів забруднених грунтів справило на мене, прямо скажу, гнітюче враження. Той фактичний матеріал, який залишається поза інформаційним простором суспільства, просто навіває стан якоїсь непередбачуваної тривоги за наше майбутнє.

Адже заборонені та непридатні до використання пестициди це — окремий клас високотоксичних відходів, що становлять підвищену небезпеку для живої природи. Основна кількість заборонених і непридатних до використання пестицидів накопичилася в Україні наприкінці 70—80-х років ХХ століття, коли в сільському господарстві широко застосовувалися інтенсивні технології. Більшість пестицидів, що тоді використовували, нині потрапили до списку заборонених препаратів. Тому вироблені на власних хімічних заводах чи імпортовані препарати, які не можна було далі використовувати, почали складувати. Інша частина відходів пестицидів накопичилася через наявну у той час систему централізованого постачання, оскільки замовлення та закупівлю пестицидів проводили за єдиним планом постачання і часто невикористані препарати зберігали в господарствах тривалий час і вони втрачали свої властивості. Як результат — заборонені та непридатні до використання пестициди складували у великих кількостях на централізованих складах державного об’єднання «Украгрохім» або в окремих сільських господарствах.

— Яка, на вашу думку, особлива відмінність старих пестицидів від хімічних препаратів, що використовують нині?

Л. Моклячук: У цьому плані повинна зауважити, що одним з найістотніших чинників, який визначає небезпеку давніх органічних синтетичних сполук, є їхня стійкість. Уперше термін «стійкі органічні забруднювачі» (СОЗ) було закріплено за 12 забруднюючими речовинами в Протоколі до Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані, підписання якого відбулося в м. Орхусі (Данія) 24 червня 1998 р. Поняття СОЗ об’єднує групу сполук різної природи, що мають такі властивості: стійкість у навколишньому середовищі; високу гостру і хронічну токсичність; біоакумуляцію; транскордонне перенесення на великі відстані повітрям, водою або з мігруючими видами. СОЗ привертають увагу в усьому світі. Це хлорорганічні речовини, що характеризуються низькою розчинністю у воді та високою здатністю до накопичення у жирових тканинах.

Крім того вони негативно впливають на здоров’я людини, зокрема, жінок, а через них на наступні покоління. Тому Рада керуючих ЮНЕП у лютому 1997 р. прийняла рішення (№19/13 С) про ініціювання невідкладних міжнародних дій щодо охорони здоров’я людини і навколишнього середовища, здійснюваних на основі заходів, що дозволять скоротити чи ліквідувати викиди і скидання стійких органічних забруднювачів. Проведена серія заходів завершилася прийняттям у 2001 році Стокгольмської конвенції. У первісний перелік, передбачений Стокгольмською конвенцією, внесено 12 хімічних речовин, 9 з яких (що особливо показово) — пестициди: альдрин, ендрин, дильдрин, хлордан, ДДТ, токсафен, мірекс, гептахлор, гексахлорбензол, поліхлоровані дифеніли, поліхлоровані диоксини і фурани.

Треба розв’язувати проблему пестицидів

— Наша держава висловила свою позицію щодо цього питання?

О. Фурдичко: Безперечно. Пригадую, будучи народним депутатом України ІІІ скликання та головою Львівської обласної ради, постійно працював із документами, які назвала Лідія Іванівна. Відзначу при цьому, що Україна у числі 148 держав, визнаючи необхідність заходів для запобігання шкідливого впливу стійких органічних забруднювачів, підписала і ратифікувала Стокгольмську конвенцію про стійкі органічні забруднювачі. З кінця 1990-х до 2005 року в Україні спільними зусиллями центральних і місцевих органів виконавчої влади було здійснено низку заходів, спрямованих на розв’язання проблеми непридатних пестицидів, вироблення стратегії поводження з ними на всіх рівнях управління, тобто державному, регіональному й місцевому.

Зокрема, в 1992 році Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про затвердження порядку одержання дозволу на використання, зберігання, транспортування, поховання, знешкодження та утилізацію отруйних речовин, включаючи токсичні промислові відходи, продукти біотехнології та інші біологічні агенти». Наступне розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 року № 294-р було «Про створення промислової інфраструктури по знищенню заборонених і непридатних пестицидів» регіональними органами Міністерств аграрної політики, охорони навколишнього природного середовища, охорони здоров’я України. Згідно з цим документом було проведено комплексну інвентаризацію місць нагромадження заборонених і непридатних для застосування в сільському господарстві пестицидів.

Л. Моклячук: Доповнюю Ореста Івановича такими фактами. У літературному огляді своєї дисертації я наводжу дані комплексної інвентаризації, проведеної у 2003 році. А вони свідчать про те, що в Україні налічується 19,4 тисячі тонн заборонених і непридатних до застосування пестицидів, з яких 16,2 тис. тонн не ідентифіковано. Особливо тривожить те, що серед них є препарати, які віднесені до групи СОЗ. Це — ДДТ у кількості близько 1,77 тис. тонн, гептахлор — 1,4 тонни, гексахлорбензол — близько 11,1 тис. тонни, гексахлорциклогексан — 273 тонни. Ці пестициди зберігаються на 4976 складах, у тому числі на 147 централізованих.

— Чи вплинула на стан справ з пестицидами не зовсім благополучна економічна ситуація за часів незалежності?

О. Фурдичко: У 90-ті роки по кілька разів змінювалися власники складів зберігання відходів пестицидів, що призвело до втрати маркування та документації, несанкціонованого доступу до відходів пестицидів, а інколи й до їхнього незаконного використання. Під час тривалого зберігання пестицидів на окремих складах утворилися суміші невідомого складу і могли відбутися хімічні реакції. Ситуація ускладнилася тим, що держава через розпад структури Державної агрохімічної служби втратила контроль над режимом постачання імпортованих препаратів, і в країну на початку 90-х років було додатково ввезено препарати, багато з яких виявилися забороненими, що знову-таки збільшило об’єми відходів пестицидів.

— Факти — річ уперта, як вчили нас на факультеті журналістики. Та й телевізійні канали щоденно у рубриці «Без коментарів» інформують нас про ті катаклізми в Україні і світі, що ніякому спростуванню не підлягають. У цьому плані на коментар, Лідіє Іванівно, проситься питання такого порядку: чи маєте інформацію про стан складів із отрутохімікатами у затоплених регіонах? Щоб люди за цих умов адекватно реагували і своєчасно приймали відповідні рішення.

Л. Моклячук: Слушне питання. Загальновідомо, що під дією атмосферних опадів виникає небезпека потрапляння токсичних хімічних сполук в об’єкти довкілля, наслідком чого є забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря. При цьому пригнічується діяльність ґрунтової мікрофлори та знижується родючість ґрунту. Високотоксичні компоненти пестицидів здатні накопичуватись у тканинах більшості живих організмів, у тому числі й людини, які отримують їх з повітрям, їжею і водою. Це, в свою чергу, призводить до захворювань, пов’язаних з порушенням функцій імунної і репродуктивної систем.

Мені, як фахівцю у цій галузі і як матері, дивно, чому це гостре питання замовчується. Адже на затоплених територіях знаходяться більш ніж 500 складів з отрутохімікатами. А в якому стані вони зберігаються, відомо всім: здебільшого без вікон і дверей, а то й просто неба.

— Вода зійшла. У регіонах триває відбудова інфраструктури. Залишилася земля. Що буде з грунтами?

Л. Моклячук: Передусім, на моє переконання, необхідно провести моніторинг територій. І в цьому наші науковці можуть надати посильну допомогу. Адже очищення ґрунтів від пестицидів є досить складним процесом, що обумовлюється великою різноманітністю типів ґрунтів та концентрацій пестицидів у ньому. Для знешкодження ґрунтів, забруднених отруйними речовинами, у світі використовуються різні способи: фізичні, хімічні, мікробіологічні. Та всі вони вимагають великих капіталовкладень. Наприклад, у Німеччині, для знешкодження ґрунтів полігонів захоронення токсичних сполук у 2000 році витратили біля 29 мільярдів марок.

Було використано два основні варіанти очищення забруднених ґрунтів. Перший — знезараження безпосередньо на місці його перебування, другий — видалення ґрунту та його подальший обробіток.

— Чи є зарубіжні новації у цій сфері при таких екстремальних ситуаціях?

Л. Моклячук: У країнах Європейської співдружності для очищення територій, забруднених токсичними органічними сполуками, вважається перспективною технологія випалювання і прожарювання забруднених ґрунтів, так звана термічна санація. Зокрема, в Німеччині та Нідерландах для термічної санації використовують спеціальні пересувні установки, які спочатку при температурі 400-450 градусів Цельсію здійснюють попереднє випалювання шкідливих домішок, а згодом при температурі вище 1500 градусів проводиться термічний розклад і знешкодження забруднюючих речовин. Дані установки укомплектовані необхідним обладнанням з очищення утворених при цьому газів. Спалювання хлорорганічних сполук у звичайних печах при температурі 900—1200 градусів Цельсію призводить до утворення надзвичайно небезпечних хлорорганічних сполук — діоксинів. Можливості проводити очистку ґрунтів на таких установках в Україні обмежені.

Рослини проти отрути

— Усім нам відомі наслідки Чорнобильської катастрофи. Тоді, серед інших засобів виведення радіонуклідів із забруднених територій, вчені пропонували засівати зону рослинами, здатними їх поглинати.

О. Фурдичко: Цілком правильно. Нині у світі проводяться дослідження з відновлення забруднених територій з використанням певних видів рослин. Щодо токсичних органічних сполук, до яких належать пестициди та продукти їхнього розкладання, то в наш час поширення набули методи біологічного знешкодження токсичних органічних сполук — біо- та фіторемедіація, які базуються на принциповій можливості розкладення шкідливих речовин у забруднених ґрунтах, рослинами та мікроорганізмами. Цей спосіб відновлення порушених екосистем є найекономічнішим та найбезпечнішим. Індійський вчений М. Прасад підрахував, наприклад, що вартість очищення грунту, забрудненого важкими металами, радіонуклідами, нафтою чи пестицидами за допомогою мікроорганізмів та рослин, що використовують лише енергію сонця, становить 5 відсотків від затрат на інші способи відновлення. В Інституті агроекології УААН проводяться дослідження здатності культурних та дикорослих рослин накопичувати та розкладати до нетоксичних сполук стійкі хлорорганічні речовини, розроблено та запатентовано мікробіологічний метод очищення ґрунтів від стійких органічних забруднювачів.

— Мова йде про наші чи заморські культури? Що це за рослини?

О. Фурдичко: Найкраще використовувати місцеві культури: рослини родини гарбузових (кабачки, гарбузи) та дикорослі рослини — кульбабу лікарську, шпергель звичайний, підмаренник чіпкий. Рослини, котрі вирощують для цього, повинні швидко акліматизуватися, бути стійкими до несприятливих умов мікроклімату, до негативних фізичних і хімічних властивостей ґрунту, мати сильно розвинену кореневу систему. Чим глибше проникає корінь рослини у ґрунт, тим більша ймовірність вилучення токсикантів. До того ж його концентрація у корені, стеблі, листі, плодах та квітах може значно варіюватися. Активна розробка таких технологій у світовій практиці розпочалась на початку дев’яностих років.

До речі, у червні 2003 року під егідою Агентства з охорони навколишнього середовища США у Києві відбувся семінар з питань фіторемедіації ґрунтів, забруднених стійкими органічними токсикантами, в якому брала участь і Лідія Іванівна.

Л. Моклячук: Як уже вище зазначалось, впровадження фіторемедіаційних технологій слід проводити поетапно.

На першому етапі досліджують грунтово-кліматичні умови території локального забруднення. Встановлюють тип ґрунту, його структурні та агрохімічні показники тощо. Береться до уваги середньодобова температура, тривалість вегетаційного періоду, кількість опадів тощо.

Другий етап включає в себе детальну оцінку зони забруднення: визначають рівні вмісту токсикантів, їх вертикальну та горизонтальну міграції, досліджують можливість поширення токсикантів повітряним та водним шляхом, встановлюють межі забруднення, вивчають рослинні консорціуми у найзабрудненішій зоні, на її кордонах та на навколишніх територіях, з’ясовують ймовірності забруднення ґрунтових і поверхневих вод.

На третьому етапі проводять посадку вибраних рослин. Це можуть бути і однорічні, й багаторічні рослини. Через певний проміжок часу їх збирають і утилізують. Спосіб утилізації залежить від властивостей токсиканта, який адсорбувала рослина. Також для фіторемедіації використовують і деревні насадження, деревину яких у окремих випадках можливо використовувати у меблевій або паперово-целюлозній промисловості. Під час впровадження фіторемедіаційних технологій слід постійно проводити моніторинг даних ділянок і спостерігати за змінами, що відбуваються.

— Із нашої розмови випливає: на місцях ще недостатньо переймаються проблемами екологічної безпеки. Чи бракує відповідної законодавчої бази?

О. Фурдичко: Саме законодавчої бази та нормативно-правових актів у нас достатньо. Однак, на моє переконання, в Україні сьогодні необхідно розробити доступні екологічно безпечні та економічно вигідні технології відновлення забрудненого ґрунту. Застосування фітотехнологій може дати можливість не лише зменшити забруднення довкілля токсичними органічними речовинами, а також повернути рекультивовані землі в систему землекористування.

Отже, якщо Україна хоче зберегти для майбутніх поколінь довкілля в належному стані, необхідно надати більшого значення екологічним чинникам, реформувати екологічну політику, прийняти нормативно-правові акти, які спряли б технічному прогресу. А знешкодження непридатних пестицидів має стати справою загальнодержавного значення.

Дякую за розмову.

Інтерв’ю взяв Михайло СВОЯЧЕНКО.