Щороку медико-соціальні збитки від цієї недуги становлять 2,7 млрд. грн.

В Україні епідемія туберкульозу. Щоправда, протягом останніх двох років завдяки впровадженню сучасних міжнародних стандартів контролю за туберкульозом вдалося дещо стабілізувати темпи зростання епідемії цієї хвороби в Україні. Так, наприклад, у 2006 році захворюваність становила 83,2 на 100 тисяч населення, а торік відповідно 79,8.

Проте у нашій державі досі нема системного підходу в подоланні епідемії: треба привести законодавство у відповідність до реального часу, всі закони та програми повинні фінансуватися, а суспільство має усвідомити серйозність «туберкульозної» проблеми. Про це йшлося на громадських слуханнях на тему «Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007—2011 роках». Вони проходили нещодавно в Києві у рамках проекту — моніторингу діяльності державної влади щодо вирішення проблем протидії туберкульозу — за сприяння Української асоціації благодійників та міжнародного фонду «Відродження».

Туберкульоз називають соціальною хворобою бідних країн. Найчастіше він уражає соціально дезадаптовані прошарки населення — бездомних, ув’язнених, мігрантів, біженців. Провокує недугу низький рівень життя, погане харчування, забруднена екологія тощо. Щорік в Україні на неї захворюють майже 40 тисяч співвітчизників, а вмирає — більш як 10 тисяч. Через відсутність Єдиного реєстру хворих важко визначитися зі справжньою їх кількістю, кажуть експерти. За їх підрахунками, медико-економічні збитки від туберкульозу становлять близько 2,7 млрд. грн. на рік.

Епідемічну ситуації у нашій країні фахівці пояснюють низкою причин, серед яких скорочення фінансових витрат на охорону здоров’я, соціальна криза (алкоголізм, наркоманія, безробіття, бідність, стреси), міграція через Україну з Азії, зростання поєднання інфекції туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, труднощі в отриманні медичної допомоги соціально уразливим групам населення. Серед останніх називають навіть селян, які живуть на хуторах із поганим автобусним сполученням.

Чим раніше звернутися до лікаря, тим скоріше буде одужання, каже заступник директора інституту фтизіатрії й пульмонології ім. Ф. Г. Яновського професор Василь Мельник.

— Переважно люди заражаються повітряно-крапельним шляхом. Усі органи можуть бути уражені туберкульозом, але у 90% випадків — це легені. На початковій стадії часто хвороба не має ніяких симптомів. Потім може з’явитися слабкість, втомлюваність, спітнілість уночі, кашель. Якщо людина кашляє два-три тижні, виділяє харкотиння, то має здати його на аналіз, аби виявити збудник туберкульозу. Треба звернутися до лікаря якнайшвидше, — радить фтизіатр.

Професор нагадує: лікування туберкульозу в Україні безплатне, як і профілактика — флюорографія. Її роблять у районній поліклініці.

Туберкульоз має різні форми. Якщо нехтувати хворобу та вчасно не лікуватися, подолати її дедалі складніше.

— Коли пацієнт погано лікується, не закінчує курс терапії, або лікар хибно призначив низькі дози чи не всі препарати (щоб вилікуватися, треба відразу вживати 4—5 препаратів), тоді збудники туберкульозу пристосовуються — використовують протитуберкульозні ліки як вітаміни, і на них у подальшому вони вже не діють. Це називають стійким або резистентним туберкульозом. Від нього помирає 50% хворих, — пояснює співрозмовник.

Вартість лікування звичайного туберкульозу становить близько 700 грн. і триває 6—8 місяців, а резистентного — до 50 тисяч гривень. До того ж препарати токсичні й погано переносяться.

— Нині самі лікарі часто порушують затверджені схеми лікування, зловживають ліками другого ряду (лобіюють інтереси певних фармацевтичних виробників) і тим самим сприяють поширенню резистентного туберкульозу, — вважає голова Комітету з питань протидії ВІЛ/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам Василь Петренко. — До того ж у середньому 20 тисяч туберкульозних хворих щороку переривають лікування, що сприяє переходу хвороби у стійку стадію.

Однією з головних проблем фтизіатрії він вважає організацію медичної допомоги хворим, які самі не хочуть лікуватися. Жалкує, що розроблений проект постанови Кабінету Міністрів про обов’язкову госпіталізацію хворих на туберкульоз, які ухиляються від лікування і створюють загрозу для поширення інфекції, не підтримали МВС, Мін’юст та Департамент з виконання покарань.

— Має бути контрольована терапія. Щоб під вікнами туберкульозних стаціонарів не валялися пігулки — хворі їх просто викидають. Що поганого в тому, коли пацієнт приймає ліки у присутності медичного працівника? — відстоює свою точку зору Василь Іванович.

Державне фінансування протитуберкульозних заходів торік становило 200 млн. 180 тис. грн. А це майже вдвічі більше, ніж 2006-го. Однак експерти кажуть, що за Загальнодержавною програмою протидії захворюванню на туберкульоз у 2007—2011 роках у повному обсязі фінансуються тільки ліки. І то дещо дивно.

— Так, фінансування закупівель протитуберкульозних препаратів цього року згідно з помісячним розписом видатків держбюджету передбачене тільки з третього кварталу. Отже, ці препарати потраплять до лікувальних закладів у другій половині року. При цьому мало кого цікавить, що перерви у лікуванні визначеними препаратами призводять до формування резистентних, часом невиліковних, та хронічних форм туберкульозу, — коментує Сергій Борткевич із Громадської ради з питань протидії захворюванню на туберкульоз в Україні.

За його словами, із 44 заходів, передбачених цією програмою, із держбюджету буде профінансовано лише 13. Решта завдань програми перенесені на місцеві бюджети. А в них для боротьби з туберкульозом найчастіше бракує грошей. Асигнувань на фінансування протидії туберкульозу окремою бюджетною програмою теж не передбачено.

На знімку: 2006 рік. Пацієнт Київської туберкульозної лікарні № 1.

Фото Анастасії СИРОТКІНОЇ (з архіву «Голосу України»).