Реальна історія про те, як чотирилапий друг і «колега» став ще й товаришем по чарці.
Якось керівник одного з фермерських господарств вирішив перевірити, як працює сторож на віддаленому господарському дворі. 
Сторож сидів на посту в глибокій задумі, а коли побачив шефа, запропонував не соромлячись:
— Складіть компанію! Самому якось не йде на душу...
— Що — п’ятдесят на п’ятдесят? — повівся чомусь керівник.
— Не заперечую.
— Тоді вилий мою половину в собачу миску, — жартома запропонував господар, щоб і не відмовитися, і не образити сторожа. Чолов’яга з усіма ознаками алкоголізму, не перечачи начальнику, звичним рухом перевернув пляшку і, ніби міркою відміряв, точно половину хлюпнув у Шарикову миску.
Несподівано на звук із-за куща бузини вискочив пес і... мерщій до оковитої. Та так допався, що у фермера від здивування аж очі округлилися.
Вихлебтавши вміст миски, Шарик подивився на двоногих, ніби запитуючи: а закуска де? А побачивши німу сцену, вирішив, що хорошого потроху, і під кайфом вклався під кущем.
— Здогадуюся, як пса привчили випивати, — з гіркою усмішкою зауважив фермер.
— І як же?
— Не знайшовши, з ким випити, спочатку вмочили у горілку ковбасу та запропонували Шарикові, наступного разу обійшлися просоченим хлібом, а зрештою — і без приманки пішло...
— Усе саме так і було, — засміявся сторож.
А от керівникові господарства стало не до сміху, вже спивається не тільки сторож, а і його чотирилапий помічник.
Через кілька днів, знову навідавшись на об’єкт, фермер побачив таку картину: сторож, як лантух, вклався після чергової дози на лежак, а поряд мордою в його обличчя уткнувся пес, який навіть вухом не повів на звук кроків людини.
— Оце так сторожі, — безнадійно махнув рукою керівник і поїхав до села в пошуках нової пари охоронців.
Мал. Миколи КАПУСТИ.