23 жовтня у Києві відбулася представницька Міжнародна конференція «Ядерна енергетика — наше майбутнє», приурочена до 15-річчя Українського ядерного товариства. Співорганізаторами цьогорічного форуму стали, окрім ювілярів, НАЕК «Енергоатом» і Державний науково-інженерний центр систем контролю та аварійного реагування. У роботі конференції взяли участь понад 70 учасників: представники Мінпаливенерго, Держкоматомрегулювання, науковці, фахівці ядерно-енергетичного комплексу та суміжних галузей.

Ренесанс ядерної енергетики сьогодні спостерігається в усьому світі. Це об’єктивна тенденція, яка зберігатиметься і в досяжному майбутньому. За даними МАГАТЕ, до 2015 року на атомних станціях вироблятиметься не менш як 20—25 відсотків усієї електроенергії.

Енергетичною стратегією на період до 2030 року, схваленою торік урядом України, передбачається зберегти домінуючу роль атомної генерації в енергозабезпеченні країни. Виробництво атомної електроенергії має зрости на той час до 219 млрд. кВт-годин. Для забезпечення такого обсягу виробництва електроенергії на АЕС до 2030 року необхідна наявність не менш як 29,5 ГВт встановлених потужностей атомних електростанцій.

Однією з умов вирішення такого завдання є продовження терміну експлуатації всіх діючих енергоблоків АЕС. Тому директор Департаменту ядерної енергетики та промисловості Мінпаливенерго Наталія Шумкова, виступаючи на конференції, стратегічним завданням розвитку ядерно-промислового комплексу на перспективу назвала продовження терміну експлуатації діючих енергоблоків якнайменше на 15 років понад проектний строк.

Оскільки навіть за досягнення цієї мети потрібно ввести в дію 21 ГВт нових енергетичних потужностей, то наступним пріоритетним напрямом реалізації Енергетичної стратегії Наталія Шумкова назвала будівництво нових енергоблоків. Уже до 2016 року необхідно здати до експлуатації 2 ГВт додаткових потужностей на майданчику Хмельницької АЕС.

Про перспективи завершення будівництва 3-го та 4-го енергоблоків Хмельницької атомної електростанції доповідав учасникам конференції перший віце-президент з економічної політики і корпоративного розвитку НАЕК «Енергоатом» Микита Константінов. Йдеться саме про завершення будівництва, оскільки на майданчику цієї електростанції було створено практично повну необхідну інфраструктуру для всіх раніше запланованих чотирьох енергоблоків. Будівельна готовність 3-го енергоблока при цьому оцінюється у 75 відсотків, а 4-го — у 28 відсотків. Невизначеним залишається тип реакторної установки, яку буде застосовано при добудові. Встановлення ядерних реакторів західного чи південнокорейського зразка потребувало б демонтажу будівельної частини частково зведених енергоблоків. Ще одним інфраструктурним обмеженням є неможливість транспортування габаритного основного обладнання для американського, європейського чи південнокорейського реакторів наявними залізничними чи автошляхами. Окрім того, у вітчизняних будівельників та атомників абсолютно відсутній досвід встановлення, техобслуговування, експлуатації та ремонту ядерних енергогенеруючих установок нерадянського (неросійського) виробництва. На користь вибору російських реакторів ВВЕР-1000 свідчить і максимальна участь українських виробників у реалізації проекту — до 70 відсотків. А переважне залучення вітчизняних підрядників зменшує і загальну проектну вартість спорудження енергоблоків російського зразка.

Заступник голови Державного комітету ядерного регулювання України Сергій Божко звернув увагу присутніх на те, що нормативна база будівництва нових енергоблоків АЕС потребує істотного доопрацювання. Загалом необхідна побудова ієрархічної піраміди актів регулювання ядерної та радіаційної безпеки, що дасть змогу навести лад в нормативно-законодавчому полі.

Учасники конференції також приділили багато уваги іншим нагальним питанням розвитку ядерно-енергетичного комплексу України, зокрема, проблемам захоронення радіоактивних відходів та зберігання відпрацьованого ядерного палива, забезпечення власною урановою сировиною для виробництва тепловиділяючих збірок, пошуку джерел фінансування та шляхів збереження кадрового потенціалу галузі. Від їх розв’язання значною мірою залежить майбутнє вітчизняної ядерної енергетики.