63-річний житель села Маслянка Млинівського району Петро Лук’янчук косою проколов серце, але вижив. Неймовірно складною та важкою була боротьба за його життя.

Біда прийшла неждано-негадано буквально на рівній дорозі. Петро Лук’янчук повертався з поля, де косив картоплиння. Їхав велосипедом, притиснувши однією рукою косу до керма. Але ж треба так статися — кермо чомусь завиляло, а велосипеда потягнуло набік. Під час падіння Петро все ж збагнув: треба відкинути косу. Відкинув, але, хоч як прикро, не втримавши рівноваги, упав саме туди, куди коса полетіла. Більше того, наткнувся на неї...

— Спочатку, — зізнається чоловік, — сильного болю не відчув. Лише холод від металу проймав тіло. Будучи при свідомості, найперше визволив себе від гострого леза і почав йти до села.

До найближчої крайньої хати було двісті метрів і Петро Лук’янчук таки подолав їх, хоча й кров все більше почала заливати сорочку і сили з кожним кроком танули. Хотілося пити.

— Хлопці, дайте холодної води, — попросив Петро у своїх односельців, які трапилися біля тієї першої хати. Зробив кілька ковтків, а потім нараз потемніло в очах, запаморочилася голова, похитнувся світ і життя стало на межу...

— Можете уявити, що я відчувала, коли закривавленого і непритомного мого чоловіка принесли додому, — згадує Галина Лук’янчук. — Але одразу спохватилася і викликала «швидку». Вона прибула дуже швидко. Поміряли пульс, а він — ледь-ледь пробивався. Тиск падав. Отож «швидка» повезла Петра до реанімації.

— Ще швидше мчало авто з Рівного, — долучається до розмови донька Петра Лук’янчука Руслана, — із викликаним до Млинова хірургом Іваном Марчуком. Він разом з іншим хірургом Григорієм Хоронжаком більш як дві години оперували батька.

— На серці за свою хірургічну практику я зробив загалом сотню операцій, — розповідає хірург Рівненської обласної клінічної лікарні, кандидат медичних наук Іван Марчук. — Був навіть наскрізний прокол серця, і людину практично дивом вдалося врятувати. А у випадку з Петром Лук’янчуком ситуація виявилася такою — лезо коси глибоко проникло у лівий шлуночок серця і зупинилося за міліметр від критичної межі. Ще б трішки, і чоловікові ніхто вже не допоміг би. Друга несподіванка полягала у тому, що внаслідок поранення утворився згусток крові, який заповнив простір між серцевим м’язом та серцевою сорочкою, що завадило великій втраті крові. По-третє, коли у післяопераційний період Петра Лук’янчука обстежили в діагностичному центрі, то підтвердилися припущення, що у чоловіка стався інсульт. Цілком можливо, що велосипедист упав саме від наростаючого інсульту.

Зрештою, ось таким чином підтвердилися слова про те, що Петро Лук’янчук народився у сорочці. Як розповідала Петрова мама, її син з’явився на світ у «страшних воєнних муках». 3 лютого 1944 року на підступах до Маслянки точилися кровопролитні бої, і чимало біженців вирішило шукати захисток від бомбардування у більш-менш «тихому» селі Косареві. У їх числі була й вагітна Людмила, чоловік якої пішов на фронт. Але тільки-но люди наблизилися до села, як і там загриміла канонада. Людмила заховалася за копицею сіна і враз відчула біль у животі — почалися пологи. Ось так, під грім вибухів, в непристосованих умовах, окутане сльотою та холодом, і народилося дитя.

Інсульт та операція на серці, звичайно, не могли не позначитися на стані здоров’я. Воно, як каже Петро Максимович, нині не те, що колись.

— То й не косите вже? — цікавимось у Петра Максимовича.

— Інколи кошу, хоч вже не в натяжку. А що стосується самої коси, то вона у мене завше наклепана і готова до роботи... Ось, бачите, висить під хлівом... Причому, та, якою серце проколов, — чуємо у відповідь.

Рівненська область.

На знімку: Петро Лук’янчук косу, якою пробив серце, не викинув, а продовжує використовувати її у господарстві.

Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.