Професор Григорій Лобанов: «Коли довго буваю у Львові, починаю говорити по-львівськи»

Професор кафедри ортопедії, травматології та військово-польової хірургії Донецького державного медуніверситету Григорій Лобанов — людина надзвичайно затребувана пацієнтами й колегами. Навіть у кінці робочого дня перед його кабінетом — черга людей, які приїхали на консультацію. «Надішліть мені електронною поштою знімки, подивлюся», — радить він комусь у слухавку. Виявляється, консультуються щодо пацієнта з Ізмаїла, якого півроку тому оперував професор. За адресами людей, яким допоміг донецький хірург, можна вивчати географію України.

«Львівська» сторінка співробітництва медиків особлива: тоді Схід і Захід звела скнилівська трагедія. Про участь донецьких хірургів-травматологів у допомозі жертвам аварії писали багато. «Про можливості Донецького інституту травматології та ортопедії львівські хірурги-травматологи знали добре, — запевняє Григорій Вікторович. — Тому і були впевнені, що до нас можна звернутися. Потім було ще кілька випадків: і сюди пацієнтів привозили, і я їздив оперувати до Львова. Так зав’язалася наша дружба».

Донецький науково-дослідний інститут травматології та ортопедії, який очолює доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України Володимир Климовицький, — єдиний в країні науковий заклад, який прицільно займається тяжкою травмою таза. «Це пов’язане з особливостями регіону, де багато вугільних шахт і виробничого травматизму, — пояснює Григорій Лобанов. — Що-правда, зараз його рівень знизився. Якщо раніше щотижня щонайменше п’ятеро шахтарів потрапляли до мене в клініку з тяжкою травмою таза, то зараз — раз на півроку. Зате різко збільшилася кількість потерпілих в автодорожніх аваріях. У нас розроблено певні технології, які дають змогу мінімально інвазивно стабілізувати складні пошкодження хребта і таза. Отже, доцільніше привезти хворого за тисячу кілометрів сюди. Бо у нас — досвід. І не лише мій, а й медсестер, санітарок».

Як же транспортують таких тяжких хворих через усю Україну? Для двох жертв скнилівської трагедії задіяли військові літаки. Одного пацієнта з Волині везли машиною, на матрацах. Але найчастіше використовують поїзд: через вікно ноші із хворим передають до вагона у Львові, а через добу вони у Донецьку, де «швидка» чекає просто на пероні. Інший клопіт — як фінансувати лікування пацієнтів із Заходу на Сході. Теоретично це можливо за рахунок держави, якщо гроші на лікування «перекинуть» із однієї області до іншої. Родичі пацієнтів рано чи пізно переконуються, наскільки складно мати справу з державною бюрократичною машиною. І самі знаходять кошти для операції.

Статус Донецького НДІ травматології та ортопедії дає можливість не обмежуватися місцевими пацієнтами. «У нас лікувалися люди з Росії, Білорусі, Литви, — пригадує Григорій Вікторович. — Одній 18-річній дівчині з Москви казали, що вона не буде ходити після автодорожньої аварії. Тепер, після лікування в Донецьку, вона ходить на височенних шпильках, а недавно народила дитину». Про хірурга Лобанова пацієнти дізнаються іноді випадково, від товаришів по нещастю. Зворотним боком популярності професор вважає те, що почастішали звернення із застарілими травмами, коли людину вже безуспішно лікували півроку-рік.

Він переконаний, що медикам треба тісніше спілкуватися один з одним. «Адже зараз простір скорочується — є Інтернет, літаки. Знімки мені перекинули електронною поштою, я їм написав, що треба зробити. Вони надіслали рентгенограму, я підкоригував — і вже спрацювало. Не завжди навіть особиста присутність потрібна». Серед друзів-колег — медики з Львівщини, Волині, Івано-Франківщини. Професор каже, що наступним у черзі стане Ужгород: уже домовилися про співпрацю. «Зараз ми створюємо сайт Донецької асоціації ортопедів-травматологів та її підрозділу тазової хірургії, — розповідає Григорій Вікторович. — І на цьому сайті буде сторінка наших львівських друзів із їхніми роботами. Вони напрацювали досить великий досвід за нашою технологією. Як же їх не внести?» Професор мріє, щоб на майбутньому сайті була можливість спостерігати за ходом операцій у режимі реального часу. Щоб колеги з інших областей могли пересвідчитися: методика, якою володіють донецькі травматологи, доступна кожному.

Своєю чергою, львівські травматологи залучили донецького колегу до тісного українсько-польського співробітництва. Григорій Лобанов розповідав, що головував на одній із наукових конференцій у Польщі. «Після засідання поляки мені зробили комплімент: мовляв, не очікували від Сходу, що їх представник вестиме засідання гарною українською мовою. А я хотів сказати: спасибі моїм львівським друзям, завдяки яким я, народжений у Донецьку, розмовляю українською із характерним галицьким акцентом», — сміється Григорій Вікторович.

Лобанов пригадує, як приїхав оперувати пацієнта на Полтавщині. Місцевий колега спочатку намагався добирати російські слова, а потім попросив: «А можна я українською буду?» — «Та будь ласка», — кажу. Разом прооперували, жодних непорозумінь.

Питаю у професора, в чому, на його погляд, відмінність між Сходом і Заходом. «Я вам скажу таку річ, — одразу серйознішає мій співрозмовник. — Коли мені починають розповідати, що є два табори, цей і той, — я гадаю, це треба для маніпуляцій політиків. Прості люди спілкуються нормально. Нікого не хвилюють мовні проблеми. Всі чудово розуміють одне одного. Я навіть, коли довго буваю у Львові, починаю вже говорити по-львівськи. Іде звичайне людське спілкування. Ми всі шукаємо щось нове і хочемо впровадити його у себе».