Нещодавно міністр закордонних справ України А. Яценюк з трибуни Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку озвучив пропозицію про доцільність розробки і прийняття на рівні світового співтовариства Екологічної конституції Землі. Ця ідея вже декілька років є предметом наукових розробок в Інституті держави і права імені В. М. Корецького НАН України за співробітництва з Національним лісотехнічним університетом у Львові. Наш кореспондент попросив директора Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України, академіка НАН України Юрія Шемшученка (на знімку) відповісти на деякі запитання, що стосуються Екологічної конституції Землі.

— Насамперед чим спричинена необхідність розробки і прийняття Екологічної конституції Землі?

— Актуалізацією проблеми охорони навколишнього середовища, вичерпанням багатьох природних ресурсів і необхідністю встановлення нового екологічного правопорядку у світі. За даними Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), нині у списку міжнародних договорів екологічного характеру значиться понад 250 назв. Але цей нормативний масив не є цілісним. Більшість із його актів містять істотні суперечності і не вписуються в сучасну доктрину міжнародно-правової охорони навколишнього середовища.

Багато в чому це пов’язано з відсутністю в системі міжнародного екологічного права основоположного акта, що консолідує його. Цю проблему не знімають чинні еколого-правові акти загального характеру — Стокгольмська декларація з навколишнього середовища (1972 р.), Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку (1992 р.), Всесвітня хартія природи (1982 р.). Ці акти не мають обов’язкової юридичної сили, а тому означені в них принципи природокористування є, по суті, загальними рекомендаціями для відповідних країн.

Екологічна конституція Землі, на мій погляд, покликана стати головним актом кодифікації міжнародного екологічного права, вершиною його піраміди. У ній повинні знайти відображення основні норми і принципи нового світового екологічного правопорядку й організаційні механізми його забезпечення.

— У чому, на вашу думку, полягає основна методологічна ідея майбутньої екологічної конституції?

— Ключове значення тут мають доктрина права людини на безпечне навколишнє середовище та інші екологічні права людини. Особливе значення при цьому надається першому з названих прав. Парадокс полягає в тому, що це одне з найважливіших для життя і здоров’я людей право дотепер прямо не закріплене в міжнародному праві. Про нього зовсім не йдеться в Загальній декларації прав людини (1948 р.), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), міжнародних Пактах про цивільні, політичні, економічні, соціальні і культурні права (1966 р).

У питанні закріплення права на безпечне навколишнє середовище більш продуктивним виявився національний досвід. Це той випадок, коли національне законодавство випередило міжнародне право.

Чимало зробила для цього вітчизняна еколого-правова наука. Після розпаду СРСР право людини і громадянина на безпечне (сприятливе) навколишнє середовище одержало відображення в конституціях нових незалежних держав, що виникли на пострадянському просторі. Зокрема, ст. 50 Конституції України: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення».

Як прогресивна новела, концепція права людини і громадянина на безпечне (сприятливе) навколишнє середовище нині широко сприйнята в плані конституційного закріплення й іншими країнами, зокрема Центральної і Східної Європи. Про це право йдеться в нових конституціях Болгарії (ст. 55), Македонії (ст. 43), Хорватії (ст. 69), Словаччини (ст. 44), у чеській Хартії основних прав і свобод 1992 року (ст. 35). У Конституції Республіки Болгарія, зокрема, закріплено право громадян на здорове і сприятливе навколишнє середовище «відповідно до встановлених стандартів і нормативів».

Водночас у «класичних» конституціях, прийнятих 20 і більше років тому, зазначене право громадян ще не знайшло свого належного відображення. Багато в чому це пов’язано з міжнародно-правовою невизначеністю у вирішенні цього питання. На мій погляд, саме в Екологічній конституції Землі варто чітко закріпити право людини на безпечне довкілля.

— Відомо, що багато міжнародних документів не працюють через відсутність дієвих механізмів їхньої реалізації. Чи не спіткає така само доля і пропоновану конституцію?

— Усе тут залежить від волі держав і рівня міжнародного екологічного співробітництва відповідних країн і міжнародних організацій. Екологічна конституція Землі повинна стимулювати таке співробітництво, стати чинником підвищення його ефективності. Під цим кутом зору в ній доцільно закріпити форми і методи міжнародного екологічного співробітництва відповідно до конкретних його видів. Мова йде, зокрема, про міжнародне співробітництво держав, що стосується: узгодження заходів для запобігання забрудненню навколишнього середовища, ліквідації природних і техногенних катастроф, забезпечення безпечного для життя і здоров’я людини навколишнього середовища, проведення екологічного моніторингу й екологічної експертизи проектів будівництва; обміну екологічною інформацією; здійснення спільних освітніх і наукових програм екологічного характеру; розвитку міжнародного і національного екологічного права.

— А кому можна було б доручити спостереження і контроль за реалізацією цієї конституції?

— Формально цю функцію можна було б покласти на ЮНЕП. Але нині ця організація переживає серйозну кризу. Про її недостатню ефективність не раз говорили на різних екологічних форумах і з трибуни ООН.

У цьому зв’язку обговорюється питання про зміну формату цієї міжнародної організації або створення замість неї нового відповідного органу. Зокрема, на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН була оголошена Спільна заява Бразилії, Німеччини, Сінгапуру і Південної Африки. У ній містився заклик радикально реформувати і підсилити екологічну програму ООН та утворити новий орган ООН з питань довкілля.

На мій погляд, таким органом могла б стати Рада Екологічної Безпеки ООН на кшталт Економічної і Соціальної Ради ООН для економічної і соціальної сфер. Цю Раду можна було створити шляхом реформування ЮНЕП. Раді Екологічної Безпеки варто було б надати статус міжнародної спеціалізованої організації і наділити її широкою компетенцією із забезпечення безпечного навколишнього середовища, координації міжнародного екологічного співробітництва, а також контролю за виконанням Екологічної конституції Землі.

— А яка роль судових органів у розв’язанні міжнародних суперечок екологічного характеру?

— Сьогодні ці суперечки розглядають переважно загальні суди. Це, зокрема, Міжнародний суд ООН, Міжнародний арбітражний суд, Європейський суд з прав людини. Діють також деякі спеціалізовано-галузеві судові органи — Міжнародний трибунал з морського права, Міжнародний морський і річковий арбітражний суд і деякі інші.

У 1994 році було зроблено спробу створення Міжнародного екологічного суду. З ініціативи вчених-екологів на міжнародній установчій конференції в Мехіко був заснований судовий орган за назвою «Міжнародний суд екологічного арбітражу і примирення». До його складу ввійшли вчені-екологи з 24 країн.

Але з цього нічого не вийшло. Суд фактично виявився недієздатним. Ідея, однак, залишилася. Її реалізація нині пов’язана зі створенням спеціалізованого Міжнародного екологічного суду під егідою ООН. Це сприяло б підвищенню ефективності застосування міжнародної відповідальності за екологічні правопорушення, у тому числі і за порушення вимог Екологічної конституції Землі.

— Які, на ваш погляд, перспективи прийняття пропонованої конституції?

— Вважаю, що Екологічна конституція Землі може розв’язати низку важливих на сьогодні для світового співтовариства і кожного його члена загальних проблем: сформувати систему екологічних прав людини і закріпити її право на безпечне довкілля; визначити напрями світової екологічної політики, а також екологічного співробітництва держав і міжнародних організацій; усунути прогалини в міжнародно-правовому регулюванні екологічних відносин і зробити більш системною галузь міжнародного екологічного права; створити додаткові міжнародні організаційно-правові і судові гарантії забезпечення екологічного правопорядку у світі; сприяти погодженому розвитку національних систем екологічного законодавства.

Прийняття Екологічної конституції Землі — справа, звичайно, непроста. Але хіба просто було прийняти Конвенцію ООН з морського права (1982 р.)? Потрібно було понад десять років для розробки її проекту в рамках спеціальної Конференції ООН з морського права. На мій погляд, уже назріло питання про скликання спеціальної конференції ООН для розробки і прийняття Екологічної конституції Землі.

— Дякую за змістовну бесіду.