Батьки і рідні вбитих на Майдані, а також загиблих під час антитерористичної операції на Сході, як ніхто, мають моральне право вимагати від новообраного глави держави втілення в життя тих цінностей, які сповідував Майдан. Кореспондент «Голосу України» запитав у цих згорьованих людей, що, на їхню думку, найперше має зробити Президент?

Не зрадьте ідеали

— Найперше, що я прошу нового Президента, уважно прочитати статтю молодого політолога Сергія Кемського (на знімку) під назвою «Чуєш, Майдане?» — каже мати вбитого снайпером на столичному Майдані 34-річного вінницького історика Максима Шимка (на знімку внизу) Зоя Семенівна. — Вимагати я не можу, бо це буде неправильно, я прошу зробити це. Сергій Кемський написав її незадовго до того, як снайпер вибрав його своєю мішенню. Земля йому пухом. Він загинув у той самий день, що й наш Максим. Навіть впав недалеко від нього. Я їх обох оплакую, за обох молюся. Сергій збирав на Майдані думки людей про те, якою вони бачать нашу державу. Втілив їх у своїй статті. Прочитайте обов’язково, тоді зрозумієте, яка світла голова була в цього ще зовсім молодого чоловіка. Якби такі працювали у нашому парламенті, ми мали б зовсім іншу державу.

Зоя Семенівна розповідає, що після загибелі Сергія статтю читав з трибуни Майдану його брат.

— Вона — як Конституція, тільки написана коротко, просто і зрозуміло для кожного, — зауважує Зоя Семенівна. — Там сказано, як нам змінити державу на краще. Я звернула увагу, що фрагменти статті використовують у своїх виступах деякі політики. А ми, батьки вбитих на Майдані дітей, написали листа нинішній владі й додали до нього цю статтю. У ній — своєрідний наказ керівництву держави від тих, хто боровся на Майдані, і тих, кого вже ніколи не буде з нами.

За словами матері загиблого Максима Шимка, Президент має зробити все, щоб нас зрозуміли на Донбасі і люди перестали стріляти один в одного. Коли почнеться така розмова, простіше буде визволити східні області від російських агресорів і бойовиків.

— Молю всіх небайдужих за долю України ніколи, за жодних обставин не зрадити Майдан, — продовжує жінка. — Бо це буде найбільший гріх не тільки перед Всевишнім, а й перед нашим народом. Наші полеглі діти навіть з того світу оберігають нас. Раніше вибори ніколи не відбувалися за один тур, а зараз це було потрібно, і так воно сталося. Мені наснився син у військових обладунках, зі зброєю в руках. Ніби сидить у засідці. Я кажу до нього: «Максиме, що ти тут робиш?» А він прикладає палець до губ, показує, щоб мовчала і що він — на варті. 

Треба, щоб держава допомагала рідним загиблих і на Майдані, і в битвах з бойовиками. Гроші ніколи не замінять убитих дітей. Але вони вкрай потрібні на ліки. Лікувати доводиться тяжку рану. Наш Максим не залишив нам онуків. Через це болить і серце, і душа. Такого болю не бажаю навіть ворогам нашої держави, бо ми у своїй сім’ї не маємо ворогів.

За кого співрозмовниця віддала голос на виборах, каже, що це не секрет, але попросила не розголошувати інформацію про свій вибір.

— На мою думку, люди зробили гідний вибір, — продовжує Зоя Семенівна. —  Порошенко  — освічена людина з європейським мисленням. Це перший керівник держави, який вільно спілкується іноземною мовою. Вірю, що він по-людськи ставитиметься до всіх. Бо розумна людина — адекватна у будь-якій ситуації. Не думаю, що він захоче крові, коли щось не вийде. Дослухається до громади. А якщо ні, то, як сказала Ольга Богомолець, шин на складах ще багато, і народ не мовчатиме. Дуже не хочеться, щоб до такого дійшло.

Щоби бізнес не заважав

Олег Брезденюк, рідний брат убитого на Майдані художника із Жмеринки Валерія Брезденюка (на знімку в центрі), після окупації Росією Криму відмовився від російського громадянства і переїхав із Санкт-Петербурга, де працював, до рідної Жмеринки. Нині продовжує справу брата, який створив власний інтернет-салон.

— Паспорт громадянина України отримав без проблем, — каже Олег. — На вибори прийшов ще до відкриття дільниці. Думав, буду першим, а виявилося, що люди поприходили ще вдосвіта.

— Не знаю чому, але зараз у мене все, що пов’язане з Росією, викликає неприйняття, — продовжує Олег. — Багато років працював у Росії, маю там друзів і знайомих. Та після окупації Криму, а особливо тепер, коли так звані сусіди непроханими гостями зі зброєю в руках лізуть на нашу територію, та ще й роблять це з благословення Путіна, не можу нормально ставитися до цього. Розумію, що народ не винен. Та все ж задумуюся: чому він так підтримує загарбницьку політику свого вождя.

Головна вимога до нового глави держави — зробити все для того, щоб люди могли спокійно жити і працювати на своїй землі. Треба очистити територію держави від тих, хто не дає мирно жити громадянам. Друга вимога не менш відповідальна — припинити корупцію. Все має бути максимально відкрито — від прийняття рішень до фінансових потоків.

Не дати олігархам сісти на голову

Брат ще одного вбитого на Майдані залізничника Леоніда Полянського (на знімку внизу) Георгій — теж зі Жмеринки. Він не називає кандидата, за якого голосував. Каже, можливо, вже цей глава держави зрозуміє, що люди хочуть бачити в ньому не доброго чи поганого царя, а того, хто має служити народові. Причому служити вірою і правдою.

— Моя головна вимога до Президента — не дати олігархам сісти йому на голову, — каже Георгій. — Бо саме так було за попередньої влади. Олігархи і влада зрослися і грабували державу як могли. Про людей ніхто й не думав.

Молодий, сильний, завжди усміхнений десантник Петро Коваленко (на знімку вгорі) загинув під Слов’янськом 2 травня нинішнього року, коли біля нього вибухнула граната. Весь удар від вибуху хлопець прийняв на себе, врятувавши життя сімом побратимам, які були поруч. Батько хлопця Микола Федорович каже:

— Коли я голосував за Президента, думав тільки про те, щоб він зупинив війну. Скільки вже хлопців поклали свої голови! Через що? Через недолугу політику. Бо якби думали про людей, такої біди ніколи б не сталося. Тому мій наказ такий: щоденно дбати про простих людей. Щоб вони мали роботу, щоб їм платили зарплату, щоб молодь не ламала голову, куди їй податися із своїм дипломом після навчання. Наголошую — простих громадян. Правильно було б закликати олігархів підтримати у цей скрутний час державу. Все одно все зароблене на той світ не заберуть. До того ж більшість з них свої прибутки заробили на тому, що колись створювали тисячі людей, — заводах, фабриках, комбінатах. Тепер усе це в руках багатіїв. Нехай поділяться. Це не тільки об’єднає країну. Змінить на краще ставлення людей до олігархів. Своєю пропозицією не вигадую велосипеда. В історії уже були такі випадки, коли багаті ділилися своїми статками з державою. І нині це процвітаюча країна. За наполягання новообраного глави держави цей приклад можна повторити і в нас.

Вінницька область.