Ось уже 21 рік поспіль квітень, що пробуджує природу до життя, завершується сумними спогадами. Невеселими подіями й акціями. Смутком і гірким присмаком небаченого за наслідками лиха, що трапилося його незабутнього 26 дня. Тоді сталася трагедія світового масштабу. Смертоносні радіонукліди рознеслися на території багатьох країн світу. Вони принесли страх, небезпеку всьому живому.

Давнє, але до того дня маловідоме слово «Чорнобиль» невдовзі миттєво рознеслося і стале відомо на всій земній кулі. Утім, воно й досі лякає, насторожує і хвилює світове співтовариство. Водночас і досі з’ясовуються причини тієї планетарної катастрофи, точаться гострі дискусії, як краще і швидше подолати її наслідки, захищати потерпілих від неї.

Проте є такі політики і вчені, фахівці й керівники різних рівнів, які радять забути те, що трапилося у 1986 році. І ЧАЕС, і мешканців першого міста атомників — Славутича. Ледь не всіх, хто через багаторазове понаднормове опромінення пішов із життя, зазнав горя і поневірянь, матеріальних втрат тощо.

Та більшість з тих, хто пережив ту страшну подію, брав участь у ліквідації нечуваної техногенної аварії, зберігає в своїх серцях, усіляко підтримує вогонь святої пам’яті про героїв-ліквідаторів. Усіх тих, хто ціною свого життя врятував світ від ще більшого впливу смертоносних радіоактивних елементів. І передають ці свої почуття постчорнобильському поколінню.

Отже, ми не можемо, не маємо права ані на мить забувати Чорнобиль. Не помічати те, що діється нині на Чорнобильській АЕС, як триває процес виведення її з експлуатації. Що діється в З0-кілометровій зоні відчуження і обов’язкового відселення.

Про все це й інше — у добірці матеріалів.