Біженців з «гарячих точок» вивозять та розміщують волонтери і громадські організації.
Зі Слов’янська, Краматорська та інших «гарячих точок» Донеччини їдуть уже не одиниці — сотні сімей. Минулого тижня кількість тих, хто залишив неспокійний регіон, зросла в кілька разів. «Лише у п’ятницю особисто я розмістила 70 осіб зі Слов’янська. Плюс наші волонтери на інших телефонах також займалися», — розповіла «Голосу України» керівник громадської організації «МАРТІН-клуб» (Макіївка) Вікторія Федотова.
Після того як громадські активісти оприлюднили телефони для допомоги біженцям, дзвінки почали надходити з різних куточків Донбасу. Їдуть не лише зі Слов’янська: залишають домівки мешканці району біля аеропорту Донецьк, де тривають бойові дії. Телефонують ті, хто виїхав із Рубіжного Луганської області.
— Люди зриваються, беруть квитки на перший-ліпший поїзд. Наприклад, дві родини зараз у Дніпропетровську, в буквальному розумінні на вулиці, шукаємо, де поселити. Ще одна жінка — в Полтаві. Є такі, хто вже десь осів, але з’їв усі припаси, грошей немає, просить про допомогу. Дві родини власними машинами виїхали до родичів у Черкаській області, а грошей було на бензин лише на півдороги. Часто пишуть: прибуду туди-то, є житло, але немає чого їсти. Кошти для таких екстрених випадків збираємо і передаємо дуже швидко, адже це невідкладне, — каже співрозмовниця.
Серед тих, хто постійно вивозить родини з дітьми зі Слов’янська власним мікроавтобусом, — пастор місцевої церкви «Добрая весть» Петро Дуднік. Оскільки кількість бажаючих набагато перевищує можливості, перевагу надають найбільш знедоленим і немічним. Знаходяться й інші небайдужі люди, які допомагають слов’янцям залишити місця бойових дій.
«Я більше ніколи не гратимусь у війну»
Наталію та її п’ятьох малюків — від року до восьми — поселила у себе в Макіївці багатодітна родина Родікових, де виховуються п’ятеро своїх і п’ятеро прийомних дітей. Чоловік Наталії залишився у Слов’янську, охороняє будинок. Її старший син, восьмирічний Ваня серйозно заявляє: «Я більше ніколи не гратимусь у війну. Я навіть свій пістолет викинув». Наймолодша, півторарічна Юля, показує пальчиком у небо: «Бу!». Її мовою це означає: стрілятимуть, і треба ховатися до підвалу.
— Залишатися вдома було вже неможливо. Ми жили в Семенівці, саме по сусідству з епіцентром бойових дій. Постійно стріляють, уночі спати неможливо. Люди, у яких є підвали, не просто ночували в них, а останніми днями жили там цілодобово. Стріляють з усіх боків. Снаряди влучають у житлові будинки, багато з них зруйновані. В місті паніка. Багато хто хоче виїхати, але це непросто. Громадський транспорт давно не ходить, таксисти беруть по 100 гривень за десять кілометрів, та й не всі погоджуються їхати за місто через блокпости. Організовано людей ніхто не евакуює, жодних коридорів немає, — зітхає багатодітна мати.
Володимир і Діана Родікови, не вагаючись, погодилися потіснитись і розмістити родину зі Слов’янська. «Сказав дружині: «А раптом, не дай Бог, таке трапиться з нами, — хто прийме нас двох і десятьох наших дітей? Давай поставимо себе на їхнє місце», — пояснює Володимир.
Наталія зізнається, що душа проситься додому. «Швидше б усе це закінчилося і ми повернулися назад! Не можемо ж весь час тинятися. Діти півтора місяця не ходили до школи. Іде літо — потрібно саджати город, щось запасти на зиму. В Слов’янську нині загострилися проблеми з продуктами, з хлібом. У людей закінчуються гроші. Багато хто сидить зі складеними валізами, готові кинути те, що накопичувалося роками, але виїхати не можуть».
Хіба переселенець тягає з собою домашній телефон?
Останніми днями на сайті Міністерства соціальної політики України з’явилася інформація для осіб, які вимушено приїхали зі Сходу. «Для вирішення питань, пов’язаних з тимчасовим перебуванням в інших регіонах, слід звертатися за телефоном урядової «гарячої лінії» (безплатно)
0 800 507 309». Однак на практиці виявляється, що за цим номером отримати допомогу у виїзді з «гарячої точки» чи терміновому поселенні неможливо.
— Поселенням — а це першочергова потреба — вони не займаються взагалі. І ще, там напис — «безплатно» під телефоном. Безплатно — зі стаціонарного телефону. Кожен же переселенець тягне з собою домашній телефон! Із мобільного — платно, і це для того, щоб спочатку послухати: «Ви зателефонували на «гарячу лінію»... ваша розмова може бути записана...», — обурюється правозахисник Олександра Дворецька.
За словами громадської активістки, тим, хто телефонує на урядову «гарячу лінію», пропонують залишити заяву і чекати відповіді від 5 до 30 днів. «Якщо я ставлю питання: як мені перереєструватися, — радять звертатися до відповідної служби. Відповідь обіцяють надати у письмовому вигляді на поштову адресу. Для переселенців це нереально, невідомо, де вони будуть за місяць».
Потрібні житло, продукти, памперси і ліки
Поки що найефективніше працюють волонтери і громадські організації, які надають допомогу без посередників та залучають багатьох добрих людей. До речі, чимало баз відпочинку, санаторіїв в інших областях України приймають біженців безплатно. Поки що кількість тих, хто готовий розмістити людей зі Сходу, дорівнює кількості вимушених переселенців.
Основні потреби біженців зі Східної України: житло, продукти, памперси, дитяче харчування, медикаменти.
Для тих, хто може допомогти мешканцям Донбасу, змушеним залишити район бойових дій, даємо телефони волонтерів громадської організації «МАРТІН-клуб»: 063 117 8901, 095 199 7481.
А що можна порадити тим, хто вже сидить на валізах і збирається виїхати до спокійнішого регіону?
Вікторія Федотова, голова громадської організації:
«Насамперед — обов’язково візьміть із собою всі документи. У тому числі — медичні картки на всіх членів сім’ї. Не везіть зайвих речей. Якщо комусь із членів родини потрібне особливе харчування чи медикаменти — потурбуйтеся про це заздалегідь. Наприклад, у Краматорську інсуліну в аптеках немає, але його можна купити за рецептом в інших містах. Після приїзду потрібно буде зайнятися переведенням пенсії чи дитячої допомоги, але це, з нашого досвіду, робиться швидко».
Андрій СЕРЕДА, Наталія ХРУСТАЛЬОВА.
