Так називається документальний фільм, презентація якого відбулася у Тернополі. До нього тернопільський лікар, директор медичного центру «Барвінок», почесний професор Міжнародного університету м. Відня Марія Тройчак ішла все своє життя. Коли ще живі були батьки, бачила, як вони тужать за Лемківщиною, поринають спогадами у рідне село Яселко. Тоді ще не усвідомлювала, як це боляче, коли тебе виривають з корінням. Сім’я, діти, професійне становлення, життєві перипетії — було чим перейматися. Батьків не стало в один рік. Через два роки потому вона вперше ступила на лемківську землю.
— Яселко мене зачарувало, — згадує Марія Іванівна. — Ми поїхали туди з однодумцями. Вперше ступила на батьківське обійстя. Хотілося цілувати ту землю, за якою вони так тужили. Впорядкували могили дідів-прадідів, тішилися красою гірського села, його потічками, швидкою Бистрицею. Такі імпульси пішли від тієї землі — не передати.
Саме там, у Яселку, я почала віршувати, хоч до того не помічала за собою поетичного хисту. Довіршувалася до двох збірок, одна з яких здобула перемогу на конкурсі дитячої книжки в Одесі. Присвятила її онукові.
Марія Тройчак прагне, щоб і внуки пам’ятали, з якого вони роду, щоб лемківська культура, така самобутня, багата, не зникла, не розчинилася. Тринадцять літ збирала відеоматеріали, записувала спогади, вела щоденник, працювала в архівах, гуртуючи навколо себе відданих прабатьківській землі й культурі людей.
До створення фільму «І біль, і пам’ять — крізь роки» долучилися понад 200 членів товариств депортованих сімдесят років тому українців з Лемківщини, Надсяння, Бойківщини, Холмщини... Це трагедія сотень тисяч родин, яким на виселення давали кілька годин. Залишали нажите багатьма поколіннями добро. З собою брали ікони, книги, музичні інструменти, вишиті рушники, такий-сякий одяг. У родині Марії Іванівни, наприклад, зберігається лемківський «Кобзар» у різьбленій обкладинці. Депортовані українці за 70 літ не втратили свої духовні скарби, неповторну говірку. Неподалік Монастириськ вони створили комплекс «Лемківське село», де щороку в серпні відбувається фестиваль «Лемківська ватра». В самому райцентрі мають музей лемківської культури. Вони показують приклад усім українцям, як треба гуртуватися, берегти свої звичаї, традиції. Багато в цьому допомагають духовні наставники.
Фільм з двох частин дивишся на одному подиху: він насичений фактами, емоціями, переживаннями... Це перший документальний фільм про лемків, до того ж створений непрофесіоналами.
За словами Марії Тройчак, у неї є матеріали ще на багато серій.
Можливо, колись дійдуть руки і до них, але те, що зробила ця жінка вже сьогодні, — неоціненно. Вона виступила не лише автором ідеї фільму, організатором, а й меценатом. Батьки пишалися б вами, пані Маріє!
Тернопільська область.
На знімку: Марія Тройчак під час презентації фільму.
Фото автора.
