Убивців Бориса Нємцова — замовників, організаторів і виконавців — за гарячими слідами встановили в прямому ефірі телеканала «Россия-1». Запрошений для солідності експерт — ветеран КГБ-ФСБ, як заведено, «у миру» письменник-історик Арсен Мартиросян з нюхом навченого за тривале перебування в лавах «караючого меча партії» пса відразу вказав на слід. Точніше, на два, але, можна не сумніватися, обоє українського «розміру». Перший, майданівський. Логічно. Оскільки Росія славиться антимайданами, хтось повинен мати й антиподи цього витвореного пропагандистами Путіна безумства. Другий, складніший, однак, у принципі, також пов’язаний з хунтою і подіями в Україні. «Ідеологи вбивства Нємцова, — підказав Мартиросян публіці, яка й так апріорі була переконана у точності його версії, — ЦРУ і МІ-6, організатори — Порошенко і СБУ, а безпосередні виконавці — бандити з «Правого сектора».

Щоправда, до «правосеків» дійшли не зразу. Спочатку історик-фантаст зі спілки «письменників» ГеБе взяв англосаксонський слід, бо вони, англосакси в сенсі, «люблять влаштовувати знакові вбивства саме цієї пори доби». Неспростовне обвинувачення, чоловік справді посвячений у нюанси знакових злочинів. Очевидно, співробітники ФСБ, імітуючи кавказький слід за власними «подвигами» у низці відомих вибухів у російських містах напередодні «другої чеченської операції», добре обізнані з «англосаксонським досвідом», бо завозили свої «мішки з цукром» у підвали будинків-жертв не світлого дня, а під завісою темряви.
«А СБУ? СБУ?» — ведучому не терпілося перейти до головного, лінія ЦРУ трохи перебирала ліміт. «З мовчазної згоди «черной кукушки с белой избушки («дотеп» розвеселив «антирасистів» до реготу), операцію розробляли СБУ і Порошенко», — Мартиросян не став зловживати цінним ефірним часом і вказав на виконавців з партії Яроша...
Знайшли і докази. Майже хором: букети, покладені на місце загибелі російського опозиціонера, були перев’язані синьо-жовтими стрічками. «А на марші, — аж вискакував від збудження ведучий, — узагалі майоріли українські прапори. Чого б це?» «Була потреба в сакральній жертві. І це зробили», — сумно зрік Мартиросян. Крапка. Справді зробили. Сакральною жертвою вбивць став не лише Борис Нємцов, а й ті мільйони довірливих глядачів, які дивилися цей позахмарно-абсурдний сюжет...
Віддали належне в ефірі «Россия-1» і «Свободі» Олега Тягнибока. Напевно, щоб не образити Всеукраїнське об’єднання перевагою новин про «конкурентів» із «ПС». З’ясовується, «свободівці» «вже розробили проект однотисячної купюри, яка передасть цінності нових українських еліт». «Шиза» авторів цієї сенсації сягнула вершин — на банкноті буде зображений Гітлер!
Якщо по правді, то це «єдиноросам» чи «елдепеерівцям» Жириновського час запускати нові казначейські білети: з мармизою Адольфа у другому пришесті. Саме Путіна називають у світі «сучасним Гітлером», а поведінку Кремля — «постмодерним фашизмом». Російський фюрер у гаманцях гармонічно впишеться в путінську ідеологію: 86 відсотків росіян тільки вітатимуть прояв такого «антифашизму».
І ще одна «сакральна» цитата з московських ЗМІ, яку не можна оминути увагою. «Уже настає отверезіння українських громадян. Особливо тих, хто приїздить у Росію в надії на допомогу. Куди тільки пропадає їх «бандерівський запал». Олександр Шатилов, російський політолог. «Свободная пресса».
Черговий доказ московської «точності». Ціляться начебто в яблучко, а пухкають у молоко. Той, хто дременув під захист Росії, з «бандерівським запалом» справи не мав від народження і, якщо чув, то гнівно засуджував упродовж «звитяжної» біографії — до пакування «скромних» валізок з камазівськими габаритами включно. В антракті між цими двома важливими віхами хтось з неідеологічним азартом пантрував на вироби з «елітного» хутра ондатри, хтось з розмахом нишпорив по архівах для поповнення сімейних колекцій, хтось чесно не скиглив над лопатою в мозолястих селянських руках, хтось позував на тлі позолоти для чергового «юлія цезаря». А вся чесна компанія за часів свого славного «ренесансу» енергійно пиляла державний бюджет — відповідно до рангу і статусу. І жодна з цих операцій — хоч з якого боку підходь, хоч під мікроскопом її вивчай — не мала відношення до ідей і теорії українського націоналістичного руху.
Можливо, Микола Азаров, наш незабутній прихильник капусти в раціоні українців, не ощасливлених доступом до корупційних схем, і протверезів на кремлівській дієті в хатинці, придбаній на трудові мільйони (зрозуміло, не російських рублів і не гривень, а тих, проклятих, з ужитку «кукушки и избушки») у мальовничому Підмосков’ї: навіть книжку «Украина на перепутье» під її оздоровчим впливом накрапав, але вочевидь не Степан Бандера надихнув його на муки натхнення. Вигнаний «перепутьем» прем’єр, звісно, був неперевершеним майстром українського усного мовлення (колись за своїх ліпших президентських часів Леонід Кучма пообіцяв навіть чарку перехилити за успішне освоєння державної, продемонстроване на якомусь зібранні поліглотом Яновичем. Захід, скажу вам чесно, для здоров’я цілком безпечний: з такими темпами «українізації» печінці Леоніда Даниловича ніщо не загрожувало), але запідозрити «папєрєдніка» в практичному застосуванні «Декалогу українського націоналіста» не те що опоненти з конкурентної партії, сам «король всія Новоросії» Царьов не здогадався б...
Напевно, й ті мешканці Донбасу, які втекли від війни на задвірки «братерської» Федерації, також не були озброєні запалом Степана Андрійовича. Про БЕндеру, поза сумнівом, чули — лякали його всюдисущим духом на кожному кроці, але у Росії багатьом довелося отверезіти від іншого — ненависті до «хохлів»: хоч з «фашистської» Галичини, хоч з «напіврідної» Лугандонії. «Понаїхали, — обурювався на одному з російських телеканалів чоловік з Далекого Сходу, — спасу на них немає. Все їм дай, без черги, «ми біженці», а нам що? — на своїй землі цю пошесть терпіти...». «Надія на допомогу», скаржаться родичам біженці, розбивається об «ліміт терпіння» не лише по той бік Уралу...
Утім, політолог Шатилов частково рацію має: витверезіння настало в тих громадян, хто свою надію на захист шукав не в Росії, а в краях, де бандерівський запал не вивітрили навіть колеги гебешного полковника Путіна. Евакуація цивільного населення з розбитого «визволителями» Дебальцевого ще раз показала, кому воно віддало перевагу — «деенерівським» бандюкам чи «бандерівцям» Центру і Заходу України...
Коли протверезіє зашкальна більшість громадян Росії — мабуть, найскладніше питання. Якщо до традиційно-національного запиту на бормотуху їх щедро опоюють ще й такими передачами й публікаціями, процес оп’яніння Путіним і власною величчю обернеться «алкогольною комою». Тобто летальним перекресленням залишків розуму...