Тим, хто захистив світ від ядерної біди

Як уже повідомлялося в нашій газеті, інших ЗМІ, 30 листопада цього року на території Чорнобильської АЕС, неподалік об’єкта «Укриття», з нагоди його 20-річчя відкрили пам’ятний знак — стелу учасникам будівництва цієї унікальної споруди. Спорудження знака та його відкриття — предмет турботи нинішнього керівництва ДСП «Чорнобильська АЕС».

Пригадували, що цю рятівну споруду, аналогів якій не мають світова будівельна теорія і практика, звели в екстремальних умовах і в небачено стислі терміни. У середині травня 1986 року, після подолання розгубленості й напруженого пошуку відповіді на запитання, як бути із зруйнованим 4-м енергоблоком ЧАЕС, спеціальна урядова комісія прийняла рішення про його довгострокове консервування. Проектування об’єкта, який назвали «Укриття 4-го блока ЧАЕС», розпочалося за кілька днів — 20 травня. Конкретні завдання було визначено постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР 5 червня. А через 206 днів і ночей напруженої, звитяжної й ризикованої для життя будівельників праці (поблизу блока гамма-поле сягало 2000 Р/год) об’єкт — законсервований енергоблок № 4 — було здано в експлуатацію. Точніше, як зазначено в офіційних документах, державна комісія прийняла на технічне обслуговування законсервований після аварії 4-й енергоблок — об’єкт «Укриття».

Потім ще дещо доопрацьовували, і 14 грудня 1986 року було надруковано повідомлення ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про завершення на ЧАЕС особливо важливого етапу робіт з ліквідації наслідків аварії. Що «зруйнований реактор більше не є джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища». Цей день ліквідатори і вважають своїм днем перемоги й неофіційно відзначали його щороку.

Отже, через сім місяців після планетарної катастрофи на ЧАЕС весь світ, який з нетерпінням, затамувавши подих, чекав цієї події, полегшено зітхнув: мирний, але до небаченої сили розбурханий атом накрив товстелезний бетонний панцир. «Укриття» зупинило розпорошення в довкілля смертоносних речовин. Захистило від небезпечного впливу території, людей й усе живе в Україні, сусідніх країнах.

То була, як казали учасники тих урочистих заходів, не лише мужність, самовідданість і високий професіоналізм. То була велика перемога! Торжество відданості і героїчної праці. Високого патріотизму і самозречення залучених людей і численних добровольців. Передусім науковців, інженерів і будівельників (близько 90 тисяч чоловік), воїнів Радянської Армії. А всього протягом 1986—1987 років, коли на станції був найвищий рівень радіації, в районі Чорнобиля напружено працювали близько 200 тисяч чоловік.

До речі, перед спорудженням наземної частини «Укриття» спершу звели захисні перегородки та стіни між 4-м і 3-м блоком, а також «піонерну» залізобетонну стіну по периметру зруйнованого 4-го, котрі зменшили радіаційний фон і дали можливість виконувати будівельно-монтажні роботи.

Група в кількості 50 фахівців генеральної проектної організації — Всесоюзного науково-дослідного і проектного інституту енергетичних технологій, який був на той час у Ленінграді, працювала в Москві. Ближче до керівництва країни. Ескізний проект, розроблений за лічені дні, змінювали і доопрацьовували безпосередньо в ході робіт. А їх виконували понад 21,5 тисячі працівників управління № 605 генерального підрядника — Міністерства середнього машинобудування СРСР. Наукове керівництво всіма роботами здійснював Інститут атомної енергетики ім. І. Курчатова.

Спершу на підставі технічно обгрунтованих нормативів міцності різних металоконструкцій термін «життя» «Укриттю» пророкували до 30 років. Згодом, згідно з іншими оцінками, термін експлуатації конструкцій було обмежено 20 роками. І ось ця дата минула...

Суперечки й закиди на «круглому столі»

Напередодні відкриття пам’ятного знака у Славутичі дирекція ДСП «Чорнобильська АЕС» провела «круглий стіл» «20 років об’єкта «Укриття»: результати і перспективи». Визначили мету заходу — узагальнити нагромаджений досвід, обмінятися інформацією про координацію подальших дій щодо розв’язання проблем гарантування безпеки об’єкта, його поточної експлуатації та перетворення на екологічно безпечну систему. Утім після хвилини вшанування пам’яті тих, хто поклав своє життя на олтар тієї нечувано важкої перемоги, «круглий стіл» часом «хитався», змінював форму і перетворювався на гостру, але коректну й корисну дискусію науковців найвищого рівня. А в ній взяли участь академіки НАН України Валерій Кухар, Віктор Бар’яхтар, директори інститутів: проблем безпеки АЕС Олександр Ключников, науково-дослідного будівельних конструкцій Петро Кривошеєв, інші українські науковці й фахівці. І гості з Росії —представники наукового центру «Курчатовский институт» Валерій Гнєденко і згадуваного вже Всеросійського інституту енергетичних технологій — Іван Мойсеєв.

Суперечка точилася довкола чотирьох головних питань.

Перше. Можлива чи ні ланцюгова реакція майже 200 тонн паливоємних матеріалів, основою яких вважається понад 95 відсотків завантаженого до аварії палива, що зберігається в зруйнованому блоці? Через попадання на них води крізь тріщини в даху «Укриття». Та й рівень гамма-випромінювання там немалий. Датчики систем контролю фіксують близько 3300 Р/год. Більшість учених стверджувала: реакція і вибух неможливі. Головний аргумент — води на ТСМ потраплає не так багато, щоб міг статися вибух.

Друге. Який стан нинішнього «Укриття»? Скільки ця споруда може ще виконувати свої захисні функції? Висновок: після завершення виконання стабілізаційних заходів — ще довго.

Третє. А чи все можливе й потрібне зроблено на «Укритті», щоб воно ще довго захищало нас? Тут одностайної думки не було. Одні стверджували, що зроблено мало, далеко не все конче невідкладне і повільні темпи робіт називали «мишачою метушнею». Генеральний директор ЧАЕС Ігор Грамоткін заперечував це і доводив: останнім часом (а це за його керівництва. — Я. Г.) на об’єкті триває напружена робота, і до кінця грудня н. р. буде завершено основні стабілізаційні заходи.

Четверте. Хоч би скільки років (10—20) простояло ще, утримувало «Укриття» той високий гамма-фон, цього часу все одно недостатньо, щоб стверджувати: ми захищені від нього і можемо бути спокійні. Це можливо лише тоді, коли цілком буде вилучено й заховано ті високоактивні маси. Та вилучати й досі нема куди. Не «мишачою метушнею», а повною безвідповідальністю називали зрив термінів введення в експлуатацію спеціального сховища.

З цього питання дискусія була найтриваліша. Вилучати ті небезпечні радіоактивні відходи і ТСМ неможливо без спорудження захисної оболонки. Не всі учасники «круглого столу» підтримували ідею спорудження споруди типу «Арка». Лунали аргументи проти — дорога, ненадійна тощо. А Іван Мойсеєв палко доводив: даремну справу затіяли. До того ж вона не нова — таку конструкцію пропонували ще у 1986 році. І настійливо схиляв присутніх до зведення «Укриття-2» у формі «бетонного куба», тим паче 30 відсотків його конструкції могли б скласти бетонні основи нинішнього укриття. І що це можна було б зробити вже давно.

ЧАЕС чекає відповідального високопосадовця

Усі учасники «круглого столу» були одностайні ще з таких питань. У 1986 році «Укриття» звели за екстремальних умов і в стислі терміни. А чому за 20 років, за зовсім інших обставин, за наявного потужного наукового й виробничо-технічного потенціалу країни не можна виконати належних робіт? Були одностйні і у визнанні високої організації робіт, яка сприяла безперечному героїзму під час будівництва «Укриття». І у твердженні безпомічності, управлінської бездарності наступних урядів, зрадницьких позицій попередніх керманичів України. А також деяких тодішніх народних депутатів України, за пропозицією яких в 1992 році було накладено мораторій на експлуатацію 1-го й 2-го енергоблоків станції, які в листопаді 1986 року запустили в роботу.

Цілковита спільність була і у визначенні причин затяжних процесів із перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему — в нас і досі немає чіткої державної управлінської системи у виконанні невідкладних і надважливих там робіт. І в тому, що незмінно і постійно координувати всі процеси внутрідержавного і міждержавного рівнів має урядовець не нижче віце-прем’єр-міністра. Бо, наголошували учасники «круглого столу», відчайдушної мужності, наполегливості й навіть часом надмірної запальності у руйнуванні бюрократичних бар’єрів і перешкод у прискоренні всіх процесів на ЧАЕС (особливо це стосується перетворення небезпечного об’єкта «Укриття» на безпечний) одного генерального директора Ігоря Грамоткіна замало. Замало підтримки станції й МНС, якому нещодавно підпорядкували її. Адже, доки не буде вилучено з блоків і не захоронено відпрацьоване ядерне паливо, ЧАЕС є атомно-енергетичним підприємством. До того ж — аварійним і надто небезпечним.

Від редакції.

Працівники редакції газети «Голос України» схиляють голови перед пам’яттю ліквідаторів, котрих уже немає серед нас, і віддають данину вдячності живим. Котрі, ризикуючи своїм здоров’ям і життям, зупинили смертоносне джерело. Ми вдячні вам за цю перемогу!