«Кровні» діти

У переддень Дня медичного працівника репортери «Голосу України» побували в Центрі дитячої онкогематології й трансплантації кісткового мозку Охмадиту.

— Вам про досягнення чи проблеми наші розповідати? — спитала головний дитячий гематолог Міністерства охорони здоров’я України Світлана Донська.

Ми розгубилися. Зазвичай люди в білих халатах діляться з пресою або бідами, або перемогами. А тут — два в одному. Але інакше, певно, бути не може. Адже мова йде про роботу в ім’я здоров’я та життя дітей. І кожен аналіз, в якому підскочили лейкоцити, сприймається як проблема, а вдала пересадка кісткової тканини — як шлях до видужання. Тут нема чужих дітей, тут усі кровні...

Дмитрикові ще немає трьох років. Але вже рік він живе з діагнозом «лейкемія». У відділенні трансплантації кісткового мозку хлопчика готують до операції. Підготовчий період — довгий, сама ж операція триває годину-півтори, як звичайне переливання крові. А поки що майбутня зірка футболу дивиться чемпіонат світу по телевізору в своєму боксі й виходить потренуватися в лікарняний коридор...

П’ятнадцятирічний Віталик з Рівненської області — старожил відділення. Лікарі кажуть: у нього «неслухняна» лейкемія, нестандартний випадок. Традиційне лікування хіміотерапією не допомогло. Хлопчині зробили пересадку кісткового мозку від донора — молодшої сестрички. Потім був рецидив і друга операція.

Хіміотерапія рідко буває без побічних ефектів. У Віталика — руйнується кісткова тканина на коліні. Тепер треба впоратися і з цим.

— За основним захворюванням ліками тут забезпечують. А от для лікування побічних усе доводиться купувати самим, — каже тато Віталика. Він слюсар на Рівненській АЕС. Однак медичними термінами оперує не гірше від лікаря: синова хвороба навчила. — У цьому відділенні і лікарі, і лікування дуже відрізняються в кращий бік від обласних лікарень. Вже повірте. Ми багато чого пройшли ...

Ліки закуповуються державним коштом за двома національними програмами — «Діти України» та «Онкологія». Їх бюджет — до 20 млн. грн. на рік. Ці гроші покривають приблизно 70% основних потреб хворих у медикаментах. Батьки ж витрачають гроші на так звану допоміжну терапію.

Найпоширеніша недуга в списку захворювань дитячої онкології — лімфобластна лейкемія (від 300 до 400 випадків на рік). Щоб провести курс лікування такому малому пацієнтові, тільки на медикаменти потрібно щороку 10—15 тисяч доларів.

— Дитяча онкологічна захворюваність в Україні нижча, ніж середня в Європі. Але радіти не варто. Така статистика — результат недообліку хворих, — пояснює Світлана Донська. — Наш регістр онкозахворювань добре організований. Але погано «інформований». До нього не доходить реальна картина захворюваності: адже пухлини головного мозку «осідають» у нейрохірургії, пухлини мигдалин — у лор-інститутах і т. д. Тому недораховуємо пацієнтів. Хоча, згідно з європейською стандартизацією, у нас має бути від тисячі до півтори тисячі дітей, що страждають на онкологію. А виходить десь 800. Усі повинні бути проліковані відповідно до європейських стандартів. Інакше потім обійдеться дорожче.

Світлана Донська каже, що дитяча гематологія створювалася в 70-х роках минулого століття. І, на щастя, вціліла. В обласних лікарнях або онкодиспансерах лікують стандартний перебіг хвороби. Якщо випадок складний, дітей госпіталізують у київський центр. А тут роблять усе можливе й неможливе, щоб допомогти маленькому хворому перемогти небезпечну недугу.

Одна з найбільших проблем дитячих гематологів — відсутність препаратів крові. Лікарі змушені самі їх готувати. За словами трансфузіолога відділення трансплантації кісткового мозку Яни Ковган, вони працюють зі своїми перевіреними донорами. А батьки оплачують послуги донора. Так, під час лікування лімфобластної лейкемії потрібно 10—15 переливань крові. Договірна ціна за одне кровоздавання — 130—140 грн. Та коли йдеться про життя дитини, ніхто не торгується. В Україні поки що немає банку донорів кісткового мозку. Щораз їх доводиться шукати, добирати і перевіряти.