ТО — абревіатура, що означає «технічне обслуговування». Воно в нас, як правило, проводилося по суботах. Цілий день обстежуємо всі доступні і малодоступні закапелки, протираємо, зачищаємо і змазуємо бойові машини.

Ми з забрудненими обличчями і руками квапимося виконати роботу. Увечері все повинно бути в повному ажурі: радіолокаційна станція задіяна на нічне бойове чергування.

Мені, молодому і зеленому, пощастило справитися з дріб’язковою, на перший погляд, справою вмить. Стою руки в брюки і насвистую собі під ніс, удаючи солов’я.

— Що, нудьгуєш? — у дверному прорізі вималювалося обличчя грізного «діда». — Не діло це однак... Так і служба може медом здатися.

Солдат, що говорив, — і справді дід: вуса такі відростив! Справжній запорізький козак!

— Ніяк ні! — відповідаю, як і належить за статутом. — Трішки ще... Небагато залишилося доробити...

— Та кинь ти! — сміється, умить розкусивши мою хитрість. — Байдикувати на «гражданці» будеш, якщо гроші не потрібні...

І підкликав до себе ближче:

— Слухай і виконуй наказ: лети в гараж і принеси відтіля кліренс. Дуже потрібна річ. Одна нога тут — друга там. А як зробиш, тоді можеш продовжувати своє художнє висвистування.

З незвички два кілометри здалися мені вічністю. Забігаю в гараж:

— Хлопці, нашому «дідові» конче знадобився кліренс!

— Під тумбою візьми. Кліренс нам зараз ні до чого. Тільки повернути його не забудь.

Шукаю в потемках руками. Спочатку знайшов старе колесо, потім — промаслену куфайку і, нарешті, якусь кувалду.

Знати б, що це за річ... Адже я людина нетехнічного складу розуму.

— Ну, чого уп’явся? — підганяють хлопці. — Дають — бери і неси, коли знайшов.

Повернувся втомлений, а хлопці телефонують тому солдатові, з яким я півгодини тому бачився. Дають йому якісь поради. Здалеку не розібрати, про що вони балакають. І я знову біжу в гараж. Цього разу тут мене «нагородили» підручником. На обкладинці прочитав: «Будова і обслуговування автомобілів». Перегортаю одну сторінку, другу... І тут погляд натрапляє на вже знайоме слово «кліренс» — це відстань від поверхні, на якій знаходиться транспортний засіб, до нижньої його точки (не рахуючи коліс).

— От недотепа! — лаю себе за те, що по дурості спіймався на такий гачок. Але, проте, іспит склав.

Київ.