За більш як три десятиліття, відколи випускник медичного вузу Володимир Перунін приїхав у райцентр Зарічне, він, як зізнався, душею прикипів до цього унікального регіону Полісся — древнього і сучасного одночасно.

— Як людині новій у цій місцевості, мені було цікаво спостерігати за традиціями і звичаями цього самобутнього краю, слухати легенди, які передавалися з покоління в покоління, — розповідає Володимир Перунін. — Все відкладалось у пам’яті. Але згодом я помітив, що це — не просто перекази, все має певний реальний зміст. Ось хоча б легенда про Засвітське озеро, води якого дуже холодні. Від старожилів я почув легенду про його виникнення. Колись давно на цьому місці було поле. Господар у неділю вийшов його орати, що не було заведено на Поліссі. За це селянин був покараний: земля розступилася і поглинула його, а на місці поля утворилося озеро. Мене дуже зацікавила ця легенда. Тож я став шукати наукове підтвердження утворення Засвітського озера. З’ясувалося, що воно утворилося на місці карстової порожнини.

Як лікар-стоматолог, Володимир Перунін спілкується з багатьма людьми. Від них почув чимало оповідок, які зайвий раз підтверджують, що люди у цьому автентичному краї зберегли і з покоління в покоління передали низку корисних порад, дія яких перевірена на практиці. Так, від однієї з мешканок села Морочне лікар дізнався, що вона наповнює пір’ям подушки, тільки коли місяць уповні — тоді воно не вилазитиме, а коли молодик — підкладає яйця під свійську птицю.

— Таке можна прочитати і в давньогрецьких приписах. Це наводить на думку, що є «інформаційний місток» у просторі й часі між Поліссям і Стародавньою Грецією, сучасністю і сивою давниною іншої цивілізації, —припускає Володимир Перунін. — І ще я помітив, що в обрядових піснях поліщуків повновладним господарем неба і ночі є місяць — нічне сонце. Оспіваний у піснях і легендах, він наділяється силою, яка обдаровує і віднімає. До нього часто звертаються ще дотепер по допомогу в замовляннях. Зростання всього живого поліщуки приурочують до молодика.

— Я помітив, що у Зарічненському районі багато обрядів і свят збережено з часів язичництва, як, скажімо, свято Куста (воно відбувається, коли все пробуджується, розквітає у природі) у селах Старі Коні, Комори, Іванчиці. В їх основі — поклоніння природі, від якої в усі часи залежали поліщуки. Адже умови для землеробства тут нелегкі: неродючі піщані грунти, примхи стихії, які вриваються то посухою, то повінню, — продовжує Володимир Перунін. — Тому люди тут були і є надчутливими до часу, до космосу, до того, що підказує їм місяць. Поліщуки помічали дні, сприятливі для землеробства, і донесли це до нащадків. Скажімо, Л. Алексіюк із села Кутин радить усім у «старі дні» садити рослини, в яких збирають корінці — картоплю, буряки, моркву, в «молоді» — садити і сіяти рослини, що плодоносять поверх грунту: зернові, квасолю, гарбузи, капусту. Коли місяця на небі нема, тобто він ще не народився, настає несприятливий час для садіння овочевих культур — ні цвіту, ні плоду, — застерігає жінка.

Але є й винятки. Про них свого часу В. Перуніну повідала 87-річна Єфросинія Іванівна Полюхович із села Серники: «На старий місяць сіють гречку, бо як посієш у молодику, буде тільки цвісти, а зерно не утвориться. Якщо посіяти на молодий місяць льон, він неодночасно достигне».

Для зарічненців унікальним днем є Благовіщення. Він —своєрідний відлік для поліщуків. Скажімо, через три місяці після цього свята, коли закопуватимуть на зиму на зберігання бульби, треба це робити того дня тижня, на яке припало Благовіщення. Тоді картопля, переконані селяни, краще і довше зберігатиметься, її не погризуть миші. Це саме стосується і складання сіна у стіжки. Є народне повір’я: перед тим, як заходиш до лісу, треба згадати, у який день тижня було Благовіщення. І тоді тебе не вкусить гадюка.

— Я так зрозуміла, що всі почуті спостереження ви зібрали у своєму «Місячному календарі»? — цікавлюся у Володимира Івановича.

— Справді, я їх лише зібрав, систематизував, але ці, як ми їх називаємо, місячні прикмети — надбання поколінь зарічненців, — каже Володимир Перунін. — Цікаво, що такі спостереження і прикмети кожна сім’я тримала у секреті від інших. Тож мені було легше дізнаватися про них від молодшого покоління, яке лояльніше ставиться до того, щоб поділитися такими секретами із земляками.

Рівненська область.