Одного разу знаменитий грецький філософ Сократ (469—399 рр. до н. е.) зустрів на вулиці знайомого, і той йому каже:
— Сократе, знаєш, що я тільки-но почув про одного твого учня?
— Почекай. Перш ніж ти мені це розповіси, я хочу провести невеликий іспит, що називається
«Потрійне випробування». Ти хвильку подумай над тим, що збираєшся мені розповісти. Перша перевірка — на правдивість. Ти цілком упевнений у тому, що збираєшся мені розказати?— Ні, Сократе, я почув про це від одного знайомого і вирішив...
— Виходить, — сказав Сократ, — ти достеменно не знаєш, чи правда це. Тоді проведемо другу перевірку — на добропорядність. Те, що ти збираєшся мені сказати про мого учня, — це що-небудь хороше?
— Ні, зовсім навпаки...
— Отже, — мовив далі Сократ, — ти хочеш мені розповісти про нього щось погане, але ти не впевнений, що це правда. Спробуємо третю перевірку — на корисність. Чи принесе мені те, що ти збираєшся розповісти, яку-небудь користь?
— Швидше за все, ні...
— Таким чином, — підбив підсумок Сократ, — ти збираєшся розказати мені щось погане, неправдиве й непотрібне про мого учня. Навіщо тоді розповідати це взагалі?
— Так, Сократе, ти, як завжди, цілком правий.
Саме тому Сократа шанували і вважали великим філософом. А ще ця розповідь пояснює, чому Сократ так і не довідався, що його дружина Ксантиппа зрадила йому з його учнем Платоном.
