Вправного колія Павла Свиридюка оце обрали депутатом до сільської ради. У депутатстві були незмінними сільський голова Денис Колошва, учитель Нетудихата, сільська медичка, один початкуючий бізнесмен. Ну й оце якась партія проштовхнула колія Павла Свиридюка. Павло сторожував на місцевій котельні, а перед святами Великоднем, Різдвом чи просто на весілля ставав незамінним — колов кабанців зрання до вечора, колов безвідмовно, справно, за невелику плату, тож зажив слави. Його навіть кликали у сусідні села. А коли Свиридюк перед виборами продемонстрував себе ще й активістом — двічі чи тричі виступив на сільському сході, а на одному галасливому мітингу навіть плюнув під ноги заїжджому партійцю, його без вагань й висунули в депутати.
Перша керівна особа на селі — Денис Колошва — трохи недолюблював Павла. Бо часом той сягав навіть більшої популярності, ніж він сам, сільський голова. Де це таке бачено? Якщо вдуматися, то до якої громадської роботи залучити Свиридюка, куди його з тим колуном чи паяльною лампою притулиш? Ні тобі для заготівель, ні в соціальну комісію, ні для партійної активізації мас. Хіба що за чаркою поспівати майстер.
— Ти, Павле, — якось зауважив голова, — не вельми носа задирай. До теперішньої влади зараз великі вимоги. Кодексу честі дотримуйся!
Свиридюк саме прямував порати чергового кабанця. А після праці раптом завітав до кабінету сільського голови.
— Це як? — запитав.
— Що — як? — не зрозумів голова.
— Ну, як це — кодекс честі?
Дениса Колошву аж занудило. Не знати сьогоденного політичного моменту! Від обурення навіть не спромігся пояснити до пуття. Розтлумачив аж наступного дня, перестрівши колія перед черговим викликом.
— Як це — як? Що тут тямити? Не бачив, як формувалася більшість у парламенті? Треба виважено підійти, розписати свої обов’язки й дії, як табличку множення! Щоб люди бачили, хто ми, що ми, за що боремося. Поцікався в учителя Нетудихати: він уклав своєрідний кодекс честі депутата. Оприлюднив його.
Сільський колій поцікавився. А невдовзі заніс до сільради творений на папері особистий
«кодекс». Було в ньому: «вірно служити», «підтримувати більшість», «не лихословити», «не пиячити». І так далі.— А як ти, Павле, стосовно мови, символіки? — поставив традиційне з часів незалежності запитання сільський голова.
— Та як? — зам’явся Свиридюк. — Як усі...
— Як усі — замало. Треба як слуги народу й держави. Поглянь, як Нетудихата: усюди послуговується державною мовою. А перед усіма важливими у селі заходами він ще й виконує гімн.
Свиридюк дописав і собі:
«виконувати гімн».Знайомлячись з його
«кодексом», вивішеним у коридорі сільради, односельці посміювалися.— Це що
«перед важливим заходом», тобто перед тим, як колоти кабанця, наш Свиридюк ще й гімн виконуватиме?..Рівне.
