Володимир Буткін, — колишній слюсар ВАТ «Азот», великий вигадник і мрійник. Перебравшись з міста у наддніпрянське село Сокирне, надумав побудувати собі «літаючу тарілку». Ні, не космічний апарат, а хату, схожу на невпізнаний небесний об’єкт. Коли приніс до районного управління архітектури ескіз будинку — не на жарт переполошив тамтешніх фахівців. Сперечалися вони до хрипоти. Насамкінець дружина одного з архітекторів, нагодившись якраз на дискусію, поставила крапку: «Ти, — сказала чоловікові, — погріб змурувати ніяк не спроможешся, а чоловік он на що замахнулася...» І ескіз «НЛО» затвердили, а вельми задоволений Буткін повернувся додому.

Будинок над самим Дніпром він поставив. Щоправда, довелося дещо відступити від проекту — своя благовірна вблагала. Зате дев’ятиметровий заввишки вітряк поруч оселі спорудив такий, як задумав. «Гріх, — казав, — не скористатися чудовою розою вітрів у Сокирному».

Тепер величний крилатий об’єкт на обійсті Буткіна видно з будь-якої точки села, а також усім рибалкам на Дніпрі. Найдопитливіші підпливають човнами до обійстя «кулібіна» на екскурсію. Спочатку оглядають корпус вітряка. Господар сконструював його у вигляді водонапірної башти і зберігає там два кубометри води. У підвальному поверсі споруди обладнав зерносховище. На першому — механічний цех. На другому —жорна. На третьому — «обсерваторію»...

Найчастіші гості Буткіна — діти. Тільки-но млин замахає крилами, вони наввипередки мчать на подвір’я винахідника. Там на дітвору чекає прилаштована до вітряка карусель. Володимир Анатолійович змайстрував забаву для онуків і для своїх маленьких сільських друзів.

— Тепер міркую, — поділився Буткін, — як сконструювати ласти, щоб на них... ходити по воді. Он подивіться, — вказує рукою на дзеркало Дніпра, —качки плавають-ходять по водній поверхні, а людина не може?! Запросто! Тільки треба точно розрахувати вагу тіла і розмір ластів...

Володимир Анатолійович ще багато розповідав про свої задумки, «котрі спати не дають». І зізнався, що коли після «мізкування» він все-таки поринає у царство Морфея, то бачить себе... на якійсь іншій планеті.

— Природа там дивовижна, — захоплено переказував, ніби справді щойно повернувся звідтіля. — Трава яскраво-зелена, квіти казкової краси, дерева величезних розмірів з рясними плодами! Мабуть, то і є рай?! — врешті висловив припущення невиправний фантазер Буткін і повернувся до свого млина.

Черкаська область.