Чужинське зілля

В Україні відомо кілька пояснень того, як аїр (татарське зілля) було занесено з півдня. Один із переказів свідчить, що коріння лепехи занесли на нашу землю татарські коні в розщілинах копит. Інший переказ оповідає, що ординці мали коріння аїру за талісман. Ним освячували всіляку незнайому їм воду на своїх кочових і розбійницьких дорогах. Кочівники також вкладали кореневища аїру в бурдюки з питною водою, щоб вона довго залишалася свіжою (завдяки дії фітонцидів).

Аїр, таїр, татарське зілля, татарський шабельник, лепеха... Саме стільки назв має це цілюще зілля, що росте на всій рівнинній частині України понад берегами річок і ставків. І дуже багатьом людям воно повернуло здоров’я й життя! Така, наприклад, речовина, як триметиламін, що міститься в його губчастих вузлуватих кореневищах, заспокійливо діє на нервову систему людини. Сескевітерпени, що входять до складу ефірів, позитивно впливають на діяльність серця, на шлунково-кишковий тракт та нирки (запобігають утворенню каменів), поліпшують травлення. Смолисті речовини (акоретин) регулюють тонус.

Надзвичайно активні дубильні речовини, зокрема, таній. У кореневищах містяться й фітонциди — найлютіші вороги всіляких мікробів та вірусів. Витяжка з аїру (глукозиду акорину) звужує судини і тому добре діє під час кровотеч, при запальних процесах. Татарське зілля активно гоїть рани, зміцнює судини мозку, тим самим поліпшує пам’ять. Воно також посилює зір. У цьому випадку найкраще вживати свіжий сік та осердя аїру. Запах свіжого листя відганяє комах.

Із висушеного кореневища роблять порошки, виготовляють настоянки, напари. Воно входить до складу різних чаїв. Особливо корисне при гастритах, виразках шлунка та дванадцятипалої кишки.

Напаром із суміші шишок хмелю, цвіту нагідок, кореня лопуха та аїру миють волосся, щоб воно було густішим, барвистішим і аби зникла лупа. При розрихленні ясен полощуть рот напаром подрібненого коріння.

Раніше у народі вживали в їжу блідо-жовті зародки листя. Воно має добрі харчові й смакові якості, а також збуджувальну, тонізуючу дію.

...Лепеха, завезена в сиву давнину на українські землі, служить людям. Але все одно залишається вона в пам’яті як чужинське зілля. І ніби тривогою віє від її піднесеного, як шаблі, міцного листя.

Прислав Василь ГАЙДУК.

Київ.

Як цариці пудру робили

Ви знаєте, з чого раніше робили пудру? З борошна... і не тільки. Знатні панянки минулого були великими модницями. І косметика в них була вищої якості!

Борошно, як основа пудри, було дуже незручним: то вбрання покривалося білосніжними крупинками, то пудра залишалася на камзолах кавалерів. Але вже у вісімнадцятому столітті в палаци привезли з Англії рецепт стійкого білила. Яєчний білок збивався до густої піни, у нього додавали розмелену яєчну шкарлупу, сіль і білий мак. Цю густу масу розбавляли олією і наносили на обличчя. Потім на цю основу наносили шар крейди або вапна. І тепер уже, при подуві вітру, «пудра» не розліталася.

А от крем-пудра вимагала менших витрат часу і сил. Потрібно було в добре протерту пшеницю додати цинкові білила. І чудо косметики готове!