Першу подорож чернігівець Олександр Волощук здійснив у вісім років.

— Я проштрафився у школі, — розповідає мандрівник. — Директор викликав маму, а вона після цієї розмови суворо-жартома сказала: «Я тебе не впущу в дім». Я сприйняв ці слова серйозно і вирішив піти з Чернігова до Києва, який мені здавався чимось казково-загадковим. За вісім годин пройшов чимало кілометрів. А в Іванівці підняв руку, щоб підвезли. Ніхто не зупинявся, поки мене, «голосуючого», не помітив місцевий голова колгоспу. Він зателефонував у міліцію, яка мене вже на той час шукала...

Незважаючи на цей прикрий досвід, цікавість побачити інші місцевості, міста не полишала Олександра. Добре знав географію, найулюбленіше заняття під час навчання у школі — вивчення географічних атласів, карт.

Більшість випускників, «перехворівши» улюбленими захопленнями, надалі забувають про свої мрії. А Олександр, змужнівши, щороку знаходив час для мандрівок. Спочатку він рік за роком знайомився з пам’ятками культури, історії усіх обласних центрів, великих міст України. Цей перший досвід пересуватися автостопом, велосипедом став у пригоді під час реалізації серйозніших проектів. 2003 року О. Волощук здійснив пішу подорож територією Придністровської Молдавської Республіки. Наступного року вирішив пройти останнім шляхом чернігівського поета Марка Вороного, життя якого обірвалося в 1937 році. Для цього він дістався аж на Соловки!

— Досить довго вважалося, що поет загинув на баржі, яку затопили з репресованими енкаведисти, — каже він. — У Соловецькому ж музеї мені вдалося знайти копію його розстрільного протоколу. Виявляється, поета разом з Миколою Зеровим, Лесем Курбасом, Валеріаном Підмогильним, Мирославом Ірчаном розстріляли в лісовому урочищі Сандармох.

Мандрівник дістався і до цього віддаленого куточка землі, де поховано майже 9000 розстріляних. Згодом зробив перехід від останнього 19-го до 1-го шлюзу Біломорсько-Балтійського каналу, на будівництві якого загинуло і вмерло щонайменше 200 тисяч в’язнів ГУЛАГу.

Минулий рік теж був пам’ятним у житті Олександра. Автостопом та пішки він подолав аж вісім кордонів. Позаду — більше 3000 кілометрів шляхами Грузії, Вірменії, Азербайджану, Кабардино-Балкарії, Північної і Південної Осетії, Дагестану, Чечні, Інгушетії. Згодом подивився, як висохло Аральське море. Побував і у древній Хіві.

У Хасав’юрті дивака з України вісім годин перевіряло російське ФСБ: поки перечитали його подорожній щоденник, проявили усі плівки... Зрештою переконалися, що не шпигун!

Незабаром О. Волощук готується за чотири місяці здолати автостопом, пішки, залізничним та водним транспортом 28 тисяч кілометрів!

— Цей проект я назвав «Чернігівці за Байкалом», — каже мандрівник. — Хочу зібрати матеріали про перебування на Колимі та в інших районах Далекого Сходу чернігівців — жертв масових репресій 1930—1950 років. Поцікавлюсь і нинішнім життям далекосхідних українців. Найвідповідальніша частина подорожі — піший перехід 500-кілометрової знаменитої Колимської траси.

Минулого року вся подорож коштувала 34-річному мандрівнику 300 доларів. Цього року він планує взяти 500. Плюс традиційний просолений кусень сала...

У приватній фірмі, де наш герой працює після закінчення істфаку Чернігівського педуніверситету, з розумінням ставляться до захоплення свого колеги і звільняють його від роботи для місяців екстриму. А він цього літа справді передбачається: мандрівник навіть запасається засобами відлякування ведмедів! Дорога буде непроста. Але він взявся її подолати. Ще наприкінці хоче завітати і до Монголії!

Чернігів.