Тому, що на обійсті сім’ї Талімончуків, поважно походжає лелека, у селі Бугрин Гощанського району вже ніхто не дивується. Бо птах живе тут ось уже майже дев’ятнадцять років. А підібрали пораненого й немічного лелеку господарі в полі біля села. Виходили, навіть до ветеринара по допомогу зверталися.
— Після одужання бузько спробував було полетіти в теплі краї з іншими, але покружляв навколо нашої садиби і повернувся. Схоже, сил не вистачило, а може, крило не так зрослося, — розповідає Софія Петрівна Талімончук. — Щовесни птах вимощує гніздо. Тоді з паркану зникають ганчірки, випрані рушники. Але, на жаль, Бунюсі (так ми назвали лелеку) завести сім’ю так і не вдалося.
— Чи не жалкуєте, що прихистили його? — цікавлюсь у господині.
— Та що ви! Бунюша — наш загальний улюбленець. Бачили б, як пестять птаха онуки, коли приїздять з міста до нас у гості. Діти люблять спостерігати за тим, як бузько поважно походжає по подвір’ю. Чужих на обійстя не пропустить — сичить на них, наче гусак. Зате рідню нашу і знайомих дуже добре знає і зустрічає біля хвіртки радо. Із свійськими птахами теж не конфліктує. До того ж Бунюша — як санітар. Можете бути певні, що у дворі ні жаб, ні вужів не буде, — розповідає Софія Петрівна. — Узимку птах рятується від холодів біля худоби — там тепліше, ніж у курнику.
Повідали господарі і про те, що Бунюша — справжній гурман. Любить куштувати те, що й господарі. А тому з цікавістю заглядає в холодильник.
— Спочатку односельці брали нас на кпини: мовляв, краще б ви індика годували, ніж лелеку. Бо яка від нього користь? Але хіба все можна вимірювати такими мірками? Спостерігати за довірливим Бунюшею — це розрядка для душі, — зізнається рятівниця птаха. — А тепер уже ті жартівники тягнуться до нашого двору, щоб і собі поспостерігати за лелекою.
Рівненська область.
