Те, що віддавна здавалося лиш красивою метафорою поета, здобуло свій істинний сенс і стало серйозним — як остання молитва. Про це думалося всім, хто побував позавчора на XІV міському конкурсі читців поезії у Національному музеї Тараса Шевченка. Символічним є і те, що дійство відбувалося у переддень 8 Березня, коли чоловіча стать схиляє голову перед жіноцтвом. Особливо затишно звучали вірші Кобзаря у виконанні талановитих київських школярок з усіх районів столиці. Це свято започатковане Головним управлінням освіти Київської міськдержадміністрації й проводиться не вперше, але чи не вперше вийшло так, що читцям не доводилося спонукати себе до штучного пафосу. Бо хрестоматійні рядки, і ті, суворі, де сказано «присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять», і навіть ніжні — «Світе тихий, краю милий, моя Україно...» — звучали так, наче сказані сьогодні. І в тім було щось справжнє, узяте не з підручника, а з живого ритму юних сердець, які відчули свою належність до батьківщини, до її історії та до її поезії.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
