У Національному театрі опери і балету відбулася прем’єра комічного балету на музику Моцарта «Весілля Фігаро»

Залишивши в основі лібрето фабулу знаменитої однойменної опери, балетмейстер Віктор Яременко, диригент Олексій Баклан і художник Марія Левитська довели, що пародія на академічний балет може бути значно повчальніша за «серйозну» виставу.

Театру вдалося зробити одразу три дива: перетворити оперу на балет, поставити цілком оригінальний спектакль і змусити переповнений зал надривно реготати над балетними па.

Від опери, крім назви, тут залишилися увертюра, генеральна сюжетна колізія п’єси Бомарше, двохактна форма і семеро головних персонажів — граф із графинею, слуги Сюзанна та Фігаро, ключниця Марцеліна з доктором Бартоло і вчитель музики дон Базиліо. Саму партитуру диригент Олексій Баклан склав із 36 партитур ранніх симфонічних творів Моцарта, завдяки рівності стилю якого стики між окремими частинами колажу практично не помітні. «Штучність» усього, що відбувається на сцені, підкреслюють і утрирувано класицистичні декорації та костюми Марії Левитської: задник першої картини — це живописна рамка із зображенням усередині неї пасторального тріо — лебедя, павича і фазана.

Утім, ілюстрація, що нагадує ресторанні мальовничі ідилії, — перше, що спроможне у «Весіллі Фігаро» не на жарт розвеселити. У тому, що павич — це граф, годі й сумніватися: костюм графа (його роль на прем’єрі танцював Ігор Буличов) прикрашений саме павиними перами. Лебідь на задньому плані зображення — це, найімовірніше, Сюзанна (Олена Філіп’єва), партія якої наскільки розкішна та суттєва, з безліччю сольних варіацій, наскільки само недоречно академічна. Фазан — це Марцеліна: у Миколи Михєєва, який виконав на прем’єрі партію старіючої ключниці, виявилася найвдячніша роль, комізм якої наростає з кожною картиною.

Саме з образів «напівчоловіків» — Марцеліни, яка трохи нагадує Вєрку Сердючку, і юного пажа Керубіно (Ярослав Саленко продемонстрував чудові польотні стрибки) — Віктор Яременко виткав комічне полотно неокласичного балету, примудряючися водночас не забувати і про кордебалет. Вигадана постановниками сцена риболовлі Марцеліни і Бартоло (рибу, здається, навіть живу, на вудки танцюристів чіпляли в оркестровій ямі музиканти) вийшла натягнутою — на початку першої дії глядачеві не хочеться так просто бути впійманим на гачок. Дивертисмент, наступна сцена, в якому кордебалет з дюжиною Фігаро та стількох само Марцелін ретельно і довго зображували сонні фантазії закоханої у Фігаро (Сергій Сидорський відповідав ліричному образу своєї партнерки Олени Філіп’євої) Марцеліни, був за часом занадто розтягнутим. Поява Керубіно то з жовтою гімнастичною стрічкою, то зі скакалкою, пом’якшила глядача, якого нарешті почали смішити не справжньою рибою чи справжньою парою від справжнього сніданку графа, а саме танцем — чимось середнім між балетом і спортивною гімнастикою.

Після метушні з перевдяганнями наприкінці першої дії в другій швидка зміна сцен пішла як по маслу. Марцеліна довідалася про те, що Фігаро — її син, і ніжно притискає його до своїх сердючкіних грудей. Солдати з війська, куди граф відправляє Керубіно, то поповзом, то з допомогою кремінних рушниць з багнетами зображують бойові дії. Граф, який поступово еволюціонує від пантоміми до легких притупувань і прискоків, з викопаною просто на сцені трояндою освідчується в коханні своїй переодягненій дружині (Тетяна Андрєєва — вдало виконує роль як повний антипод свого чоловіка).

У фіналі, як і має бути, усі щасливі. Кілька скакалок, подарованих графинею Керубіно, зв’язують в одну, до пажа, котрий весело стрибає, один за одним приєднується чоловіча частина кордебалету. Але тільки-но один танцівник не попав у ритм, і в скакалці заплуталися усі: ритм збито, оркестр зупинився. Перервану сцену за знаком Керубіно почали ще раз, з успіхом провели і завершили довгою кодою сольних і парних варіацій.

Віктор Яременко і Олексій Баклан також щасливі: якщо їхня попередня спільна робота — поставлений Національною оперою балет «Віденський вальс» на музику Штраусів — нагадала першу спробу зв’язати кілька скакалок в одну, то з другої спроби у «Весіллі Фігаро» їм це цілком удалося.