Закарпаття — один з регіонів України, де програма відкриття дитячих будинків сімейного типу має реальні наслідки. Минулої неділі такий будинок із символічною назвою «Зернятко» відкрито у селищі Королевому Виноградівського району. За повідомленням прес-служби обласної адміністрації, він став на Закарпатті п’ятим із шести планованих на нинішній рік.

Відтепер ще вісім дівчаток, старшій з-поміж яких 13 років, а найменшенькій — два, мають власний будинок і турботливих мам — сестер монастиря святого Йосифа. У 1990 році, на запрошення місцевого пароха — отця Ісаєвича, вони приїхали сюди зі Львівської області. Спочатку створили дитсадок для сільських дітлахів. Потім виникла ідея створити дитбудинок сімейного типу. Процес оформлення документів, за словами сестри Йосафати, був складний, однак результат виправдав усі зусилля.

Того недільного дня в Королеве, щоб привітати дівчаток із новою сім’єю, прибули голова облдержадміністрації Олег Гаваші та міністр з питань надзвичайних ситуацій України Віктор Балога. Даруючи пральну машину і телевізор, Олег Гаваші зазначив, що це свято — і для нього, адже ще вісім маленьких українок знайшли сім’ю. На своє утримання їх бере держава. Перерізаючи символічну стрічку, Віктор Балога, котрий, будучи донедавна головою облдержадміністрації, став одним з ініціаторів створення мережі дитбудинків сімейного типу в краї, сказав: «Для того, щоб в Україні не було дітей-сиріт, необхідно не так вже й багато — створити 600 таких родин...»

— У нашому будинку діти — усі різні. Кілька дівчаток виховувалися у неблагополучних сім’ях, батьки яких позбавлені батьківських прав. Є й діти, які від народження виховувались в інтернатських установах і ніколи не бачили своїх батьків, — розповіла сестра Йосафата. — Звичайно, умови, в яких росли дівчатка в перші роки свого життя, наклали свій відбиток. Тепер треба багато працювати, хоч іноді це буває складно. Однак дітки у нас хороші, вміють цінувати те, що мають, намагаються добре вчитися.

У «Зернятку» дівчата житимуть до 18 років. Та сестри-монашки стверджують, що не покинуть «своїх дітей», допоки не допоможуть із вибором професії чи отриманням вищої освіти.