Мені незабаром виповниться 80 років, яких тільки газет не читала у своєму житті: дореволюційних і перших років радянської влади, що виходили в час фашистської окупації і в наступні роки. Але вважаю, що вашій газеті немає ціни.

Я закінчила Московський історико-архівний інститут і сорок років працювала в обласному архіві, з них 23 — директором (до речі, до мене архів очолювали мій батько і дід!). Півжиття віддала роботі. А на пенсію пішла «невдало»: через хворобу чоловіка (інваліда, учасника бойових дій) перервала роботу на початку 1991 року. Поквапилася, адже вже через кілька років мою посаду віднесли до розряду держслужбовців. А моя персональна пенсія за роки незалежності країни, навпаки, перетворилася на копійки. Тепер я сама (син трагічно загинув у Ленінграді більше двадцяти років тому). Вийти на вулицю — хоч і живу на другому поверсі — не дає змоги серце. Хворію. Після операції на очах читаю «Голос України» в окулярах. Так і живу: кухня, ліжко, балкон і улюблена газета.

Суми.