На півдні Івано-Франківщини, яку ще прийнято називати Прикарпаттям, розташувався один з чотирнадцяти дивовижних районів області — Верховинський. На його території містяться найвищі вершини Східних Карпат, серед яких — гора Піп Іван. Увесь край помережаний гірськими струмочками й прудкими річками, а найбільша з них — Черемош. І все ж головне багатство цієї землі — не лише карпатський ліс, полонини, а працьовиті й талановиті люди.
На одній з мальовничих гір села Верхній Ясинів живе подружжя: Параска Чорномуяк та Дмитро Томашин. Дерев’яну хатинку-теремок (дві кімнати й сіни) Дмитро Дмитрович змайстрував своїми руками ще в 1936 році. А скільки зробив будиночків односельцям, і не полічити.
На запитання, де і як познайомилися, господиня відповіла:
— Дмитро жив на цій горі, а я он на тій. На віку нашому всього було: і доброго, й поганого. Та найважче — обоє втратили близьких людей. Вже зрілими людьми ми вирішили жити разом.
Так от і зійшлися дві самотності, щоб підтримувати й розраджувати одне одного... Разом садять город, доглядають господарство: корівку й овечок. Дмитро Дмитрович займається будівництвом і нині споруджує новий гараж. А Параска Лук’янівна власноруч виготовляє смачну бринзу, а довгими вечорами приборкує вовну. Наприклад, робить з неї ліжники.
Щоб виткати ліжник, треба чимало потрудитися. Спочатку потрібно вимити й висушити вовну. Потім розчесати її спеціальним гребенем, доки не стане пухнастою, схожою на хмаринку. Чесану вовну скручують в нитки, з яких виробляють ліжники. Далі — валяння. Виріб кидають у спеціальний пристрій — валило (дерев’яну діжку, звужену донизу), куди з величезною силою падає вода. Згодом його сушать на жердках, а потім, щоб розпушити вовну, розчісують щіткою.
Ліжник може слугувати колоритним покривалом, теплою ковдрою чи килимом, який не лише підтримує температуру в помешканні, а ще й покращує мікроклімат. Існує повір’я, що ліжник привертає до хати добробут, адже дарує його сама природа та невтомні руки майстрині.
