Райцентр Кобеляки на Полтавщині відомий на всю Україну тим, що тут живе й допомагає тисячам хворих позбутися тяжкої недуги основоположник мануальної терапії, народний лікар СРСР, заслужений лікар України, академік Микола Касьян. І має він не тільки золоті руки, а й добре серце. Тож коли Микола Андрійович дізнався, що тяжко захворіла його юна землячка Юля Біба, одразу надав їй матеріальну допомогу. І взагалі багато кобелячан не лишилися байдужими до долі дівчинки. Та лікування досить тривале і потребує значних коштів. Матеріальні статки сім’ї дуже скромні, тому дідусь зважився попросити добрих людей допомогти врятувати улюблену внучку Юлечку. Звернувся він з листом і до «Голосу України»: «Цю газету читають багато шанованих в Україні людей, урядовці, депутати, бізнесмени — ті, хто має можливість зарадити нашій біді. Допоможіть, люди добрі, врятувати нашу онуку!»

...На центральній вулиці Шевченка живе шановане подружжя Бабенків. Господар Петро Никифорович — інвалід війни ІІ групи. Пережив німецьку окупацію, після визволення Кобеляччини пішов на фронт. Довгою була розлука з рідною домівкою: до 1948 року служив в армії, де був удруге поранений. Чимало поневірянь зазнала й дружина його, Раїса Савівна: 14-річною дівчиною її було вивезено на каторжні роботи в Німеччину. Та прийшла Перемога, принесла радість і спокій. 1950 року в Кобеляках побільшало на одну сім’ю. У щасті й злагоді Петро Никифорович і Раїса Савівна виховали двох дітей, дочекалися п’ятьох онуків. Усіх люблять, за всіх хвилюються, а віднедавна через найменшу Юленьку втратили спокій.

Ніщо не віщувало біди. Дівчинка росла слухняною, мала гарні оцінки в школі, залюбки відвідувала музичну школу, де навчалася гри на піаніно, займалась громадськими справами. Вдома завжди була помічницею батькам, ніколи не забувала провідати дідуся з бабусею, запропонувати свою допомогу.

Рідні теж раділи за дівчинку. Восени вона мала піти до 8 класу. Але однокласники розпочали навчальний рік без Юлі Біби — вона проходила курс лікування в Донецьку.

Хто б міг подумати, що висока температура — симптом тяжкого захворювання?! Перше припущення батьків у розпал літньої спеки — звичайна простуда після тривалого купання в річці. Та результати аналізів, а потім і діагноз шокували всіх: гострий монобласний лейкоз. Лікарі запевняють, що Юлі можна допомогти, якщо вчасно й у повному обсязі пройти лікування. Тож і благає фронтовик Петро Никифорович Бабенко: «Люди добрі! У моєму серці жевріє надія на одужання внучки. Не дайте їй згаснути, підтримайте матеріально». Гроші можна переказати на р/р 290960338, код 22550043 МФО 331605 ПОФ АППБ «Аваль» м.Полтава для зарахування на особовий рахунок 4211690, відкритий на ім’я Біби Віктора Сергійовича.

Хвороба внучки дуже підкосила здоров’я 81-річного інваліда війни та його дружини. Очі не висихають від сліз, стали погано бачити. Тяжко говорити. І лиш як молитву повторюють: «Допоможіть врятувати Юлечку!»

Полтава.