Сьогодні на сіромашного українського споживача вітчизняні виробники та надавачі послуг влаштували справжнє полювання. І хоча за «законами» бізнесу ведеться воно без мисливських ріжків, гончих і хортів, розмах його настільки вражаючий, що нічим не поступається «королівському». Нас цькують, отруюють напоями, городиною, простроченими консервами і молочними продуктами, ковбасними виробами... Зрештою, всім, що колись мукало, хрюкало, плавало та зростало на ланах. Найбільш потерпаємо від гербіцидів, триклятих консервантів та інгредієнтів, білкових добавок, «вкраплення» яких у продуктах нерідко становлять 50 на 50. І всю цю гидоту ми споживаємо під пильним поглядом наших «благодійників», які з телеекранів та газетних і журнальних шпальт безперестану вішають нам рекламну локшину на вуха про «поживність» та «калорійність» виробів, з їхнього відома начинених вибухівкою уповільненої дії.

Не «скривджена» цими спритниками й Сумщина. З дещицею найбільш нахрапистих з них «Голос України» познайомив своїх читачів у кореспонденції «Український споживач, хто він? Безправний гладіатор чи піддослідний кролик?...», вміщеній у №149 від 13 серпня ц. р. Одним з «найреспектабельніших» фігурантів цієї публікації було Лебединське комунальне підприємство «Водоканал» на чолі з Миколою Підопригорою, де у пробах води, взятих з резервуару на одному з водозаборів, вміст заліза перевищував допустимі стандартами норми, подумати тільки, у 9(!) разів. Ще б пак. Адже в акті перевірки додержання вимог стандартів норм і правил від 18 квітня 2005 року (запам’ятайте цю дату. — Авт.), складеному держінспектором ДП «Сумистандартметрологія» Ярославом Землюком, між іншим зазначено: «... періодичні випробування показників безпеки не проводяться; нормативними документами на воду питну та методи її випробування підприємство не забезпечено; санітарна зона на водозаборі №3 відсутня. Метрологічне забезпечення підприємства незадовільне. Перелік та графік перевірки ЗВТ (засоби вимірювальної техніки) відсутні...»

Таких «перлів» про порушення вимог стандартів набралося на цілих півтори сторінки. Однак з незрозумілих причин під актом стоїть лише підпис держінспектора.

— А що тут розуміти, — зітхає Ярослав Землюк, — начальник «Водоканалу» категорично відмовився підписувати цей документ. Мало того. Після ознайомлення зі змістом акта мій «опонент» влаштував мені справжній «спектакль» одного актора під назвою: «Пішов звідси геть!». Спочатку дохідливо «пояснив», що його діло начальницьке — керувати, а акти мають підписувати інженери і майстри. Після завершення цього «просвітницького» монологу жбурнув мені акта ледь не межи очі і зажадав негайно покинути кабінет.

Утім «квіточками» пан Підопригора «частує» лише держінспекторів чоловіків, можливо, побоюючись отримати здачу, зате ягідки завжди тримає про «запас» — для слабої статі. Ось який «портрет» лебединського вельможи намалювала колега Ярослава Землюка по цеху —Лідія Кравченко, яка побувала з перевіркою на лебединському «Водоканалі» минулого року.

— За десять років роботи у ДП «Сумистандартметрологія» довелося перевіряти більше сотні підприємств різної форми власності — від державних до приватних. І на жодному не стрілася з таким нахабством, яким мене «почастували у «Водоканалі». Довідавшись, що маю намір скласти протокол про адмінпорушення за плачевний стан метрологічного устаткування, керівник при мені заборонив підлеглим надавати будь-які анкетні дані про нього.

Як засвідчили подальші факти, самовпевненість «вельможи», здається, справді має під собою підгрунтя, адже його дружина працює суддею в Лебедині, а дочка — у Сумах. Хоча до зустрічі з Підопригорою про це ніхто не знав.

Так, після квітневої перевірки «Водоканалу» Ярославом Землюком, керівництво ДП «Сумистандартметрологія» місяць запрошувало зарозумілого начальника до себе «в гості», однак він навіть вухом не повів. Зрозумівши, що закони, а тим більше стандарти писані, мабуть, не для нього, головний державний інспектор Володимир Панченко офіційно звертається до обласної прокуратури з проханням привести до тями некерованого керівника. В адресованому їй листі, зокрема, зазначено: «... За результатами перевірки підприємству видано припис про усунення недоліків. За реалізацію питної води, що не відповідає вимогам стандарту, до підприємства (цікаво б знати, чому за головотяпство та безгосподарність начальників завжди відбувається невинний колектив? — Авт.) застосовано штраф у розмірі 1453 гривень. Через перешкоджання роботі державного інспектора з боку директора підприємства «Водоканал» протоколу про адміністративне порушення не складено... У зв’язку з вищевикладеним, прошу застосувати заходи відповідного реагування...»

Обласна прокуратура, віддамо їй належне, не стала затягувати справу і без зайвих зволікань, вже за кілька днів, доручила здійснити перевірку прокурору Лебединського району Євгену Зайцю, зобов’язавши його при цьому про результати перевірки повідомити заявника та прокуратуру області. Відтоді збігло шість (!) місяців, а підлеглий наче води в рот набрав. Можливо, «виробництва» місцевого «Водоканалу»?

— Ми також про це подумали, тож зателефонували, аби справитися про прокурорське здоров’я, — іронізує начальник відділу державного нагляду за якістю продукції ДП «Сумистандартметрологія» Ірина Павленко.

— Невже діагноз підтвердився?

— Та ні. Зі здоров’ям у лебединських прокурорів все гаразд, чого аж ніяк не скажеш про виконавську дисципліну. На мій телефонний запит тамтешній прокурорський працівник відмовився надавати будь-яку інформацію стосовно лебединського державного комунального підприємства «Водоканал». Чи останнє не надало йому часом у «прокурорське розпорядження» персональну свердловину з артезіанською водою?

Зате населенню 30-тисячного міста непотоплюваний пан Підопригора як і раніше поставляє недоброякісну водицю. Як бачимо, нівроку живеться тим, у кого в родині — судді, а у друзях, мабуть, і прокурори.

Якщо ж водоканалівський начальник раптом «втюхав» довірливим охоронцям закону липову інформацію, мовляв, через дев’ятикратне перевищення вмісту заліза у воді ніхто з лебединців й досі у козлика (як у відомій казці. — Авт.) не перетворився, спробуємо її спростувати. Так, зокрема, згідно з державними санітарними нормами і правилами, затвердженими наказом МОЗ України №383 від 26.12.96 р., вміст заліза у питній воді не може перевищувати 0,3 міліграма на 1 літр. Однак, як бачимо, такі, як Підопригора, замість втілювати європейські стандарти у життя, — ставлять пальці віялом і «ударними темпами» й надалі продовжують «оздоровляти» націю...

Сподіваємося, що після ознайомлення зі змістом цієї кореспонденції Сумська обласна прокуратура належним чином оцінить дії і своїх лебединських підлеглих, і дії тамтешнього «озонатора» Миколи Підопригори. Щоб іншим не кортіло ставити такі експерименти.

Адже відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» держнагляд проводиться з метою забезпечення інтересів суспільства і споживачів у продукції належної якості, безпечної для життя здоров’я, майна людей і навколишнього середовища. А згідно із Законом України «Про прокуратуру» саме на органи прокуратури покладено прокурорський нагляд за додержанням законодавства.

Як ви, шановні читачі, вже здогадалися, попередній абзац виділений мною спеціально для працівників Лебединської прокуратури та їхніх сумських начальників, які віддали розгляд справи своїм недбалим підлеглим. Адже навіть, а точніше, передусім, прокурорам не дано права порушувати закони.

Сумська область.