Дні естонської культури у Криму
Севастополь. Осінній дощ не зміг зіпсувати національне свято севастопольських естонців, що проводиться вже вчетверте. Нинішнє свято приурочено двом ювілеям: 150-річчю з дня народження естонського скульптора зі світовим ім’ям Амандуса Адамсона і 100-річчю Пам’ятника затопленим кораблям, автором якого він є.
Дотепер монумент стояв безіменним. А 16 жовтня на парапеті напроти нього урочисто відкрито дошку з іменами авторів: скульптора А. Адамсона, архітектора В. Фельдмана і інженера О. Енберга. Ініціатива увічнити ці імена належить Еріху Каллінгу, голові національно-культурного товариства естонців Севастополя, що нараховує всього сімдесят осіб. Пожертвування на встановлення пам’ятної дошки збирали всі естонські земляцтва України.
Після урочистого мітингу (за участю делегації з Естонії, її консула в Україні Ееро Війля і представника естонських земляцтв в Україні Марі Літневські) на естраді Приморського бульвару звучав духовий оркестр, пісні естонською, українською, російською мовами.
Світлана КАЛИНОВСЬКА.
Наш бронепоїзд вийшов на рейки
Фільм про Нестора Махна знімається в Гайвороні на Кіровоградщині.
Колись саме тут селянська армія Махна вела бої із застосуванням бронепоїзда. І фахівці Національної телерадіокомпанії України та студії імені Довженка вирішили провести зйомки на місці історичних подій. Колектив Гайворонського зворотного тепловозного депо
«Христинівка» разом зі спеціалістами телерадіокомпанії за тиждень зібрали діючий макет вузькоколійного бронепотяга!12-серійний фільм
«Дев’ять життів Нестора Махна» знімають на замовлення Росії. Робота завершиться до кінця року. Спочатку стрічку покажуть на російському ТБ, а потім в Україні. Режисер фільму Микола Каптан, головного героя грає російський актор Павло Дерев’янко, а його матір — наша відома актриса Ада Роговцева. А в дрібніших ролях — працівники місцевого депо!Олег БОНДАР.
Всі вони — із
«Забою»Витоки донецької організації Спілки письменників України сягають у 1924 рік, коли навколо журналу
«Забой» згуртувалися обдаровані й ініціативні молоді літератори. Першими забойцями були Борис Горбатов, Володимир Сосюра, Юрій Чорний-Діденко, Григорій Баглюк, Іван Ле, Павло Безпощадний. Очолював письменницький осередок тоді Олексій Селівановський, пізніше —головний редактор «Літературної газети». Про кілька поколінь літераторів краю розповідає новий довідник «Письменники Донеччини». Видали книгу обласна організація НСПУ та наступник «Забою» — журнал «Донбас».Новинка — не просто біографічний довідник, а своєрідна хрестоматія: поруч із розповідями про авторів є і зразки їхньої творчості. Це робить видання рідкісним: уявлення про сучасний літературний процес у регіоні читачеві сьогодні скласти важко. Мабуть, не все із вміщеного в цій книзі прислужиться новим поколінням, зазначають упорядники довідника. Втім, пильне око відзначить і
«актуальність теми». Наприклад, умови роботи шахтарів, свого часу яскраво змальовані поетом Миколою Анциферовим, за півстоліття змінилися небагато:Я работаю, как вельможа,
Я работаю только лежа,
Не найти работенки краше,
Не для каждого эта честь.
Это — только в забое нашем:
Только лежа — ни встать, ни сесть.
«
Поза часом» залишаються романи та повісті «Іскри гніву» Павла Байдебури та «Гагаї» Олександра Чепіжного, «Дике поле» Григорія Володіна і «Ненька» й «Хата» Івана Костирі, «Іще йшла війна» Петра Чебаліна і «Третього не дано» Миколи Гревцова, «Не чужа мати» Григорія Кривди і «Півцарства за коня» Івана Мельниченка, «Помста знехтуваних богів» Вадима Пеунова і «Смерті дивилися в обличчя» Віктора Шутова. Залишається побажати, щоб довідник, видання якого профінансували облрада та облдержадміністрація, виходив хоча б раз на два роки. В такому разі можна говорити не лише про зв’язок поколінь письменників, а й про місток між літераторами і читачами — земляками та близькими сусідами.Ліна КУЩ.
