Вони зовсім різні за характером і зовні. Та й живуть у різних містах. Але скромна вчителька-пенсіонерка Лідія Павлівна і бідова бізнес-вумен Ольга Іванівна — найліпші подруги. Навіть після того, як Ліда переїхала з Херсона до Шостки, Ольга кілька раз на рік приїжджає погостювати до подруги. Привозить подарунки, купує дорогі продукти. І влаштовують вони бенкет на славу, радіючи як діти.
Нині навіть близькі родичі іноді не бачаться роками, а про друзів годі й казати. І справа тут не у фінансових можливостях. Неозброєним оком видно, що є в цієї дружби своя історія. «Ліда мені життя врятувала, — якось обмовилася Ольга. — І якби мала навіть одну скромну пенсію, я все одно приїжджала б до неї». А Лідія Павлівна розповіла про те, як...


Добре все починалося


В одній із шкіл Херсона з’явилася новенька вчителька початкових класів. Юну красуню Ольгу Іванівну полюбили і її першоклашки, і колеги. Але найбільше зацікавився нею Валерій — розведений науковий співробітник науково-дослідного інституту, на території якого була розташована школа. Це був, мабуть, найщасливіший період у житті Ольги. Дівчина була закохана і вірила, що кохана. Їй хотілося співати і сміятися від щастя.
В один із травневих днів Ольга прийшла до школи трохи схвильована. Подруга Ліда перша почула цю новину: «Я вагітна!» Очі в Олі сяяли.
— А Валерій уже знає? — запитала у відповідь Ліда.
— Поки що ні, але сьогодні обов’язково скажу. Уявляєш, ми одружимося і в нас буде дитина!
Помилка?
Наступного дня Ліда перед уроками зайшла до Ольги в клас і не впізнала її. Та сиділа за вчительським столом, відчужено впершися червоними від сліз очима у вікно. Усе було зрозуміло й без слів. Але Ольга все-таки розповіла, що, довідавшися про вагітність, Валерій був твердий у своєму рішенні: «Якщо хочеш залишитися зі мною, зроби аборт, і все буде, як раніше. Якщо ні — ми розбіжимося назавжди. Я вже був одружений, у мене є син, і повторювати цю помилку двічі я не збираюся».
— Як він міг? Навіщо казав, що кохає мене?! — ридала Ольга на плечі в подруги. — І що ж мені тепер робити?..
Після тижнів болісних роздумів і сумнівів Ольга вирішила залишити дитину. Пожаліла дитя. А можливо, у глибині душі, як усяка любляча жінка, сподівалася, що Валерій схаменеться, попросить вибачення і повернеться до неї. Але де там. Саме тоді, коли живіт незаміжньої вчительки став предметом пересудів колег, сусідів і знайомих, Валерій написав заяву про перехід до іншого інституту й незабаром виїхав на Північ, розвіявши останні надії Ольги.
Вона залишилася сама, одразу перетворившися із щасливої люблячої жінки на потенційну матір-одиначку. Батьки її засуджували, сестра і брат відвернулися, про знайомих годі було щось і казати. І лише Ліда, як і раніше,  підтримувала її як могла.


І не буде ні болю, ні принижень...


Ольга народила сина. Назвала Сергієм. Хрещеним батьком став чоловік Ліди. Доля тим часом готувала жінці нові випробування. Одного разу зайшовши до подруги, Ліда побачила, що та лежить на ліжку з сильним жаром. Температура — 41. Ліда зателефонувала її матері на роботу, а та спокійно відповіла: «Що ж, викликай «швидку». З’ясувалося, що в Ольги — мастит. Довелося зробити операцію.
Змучена безпросвітністю і нестерпним болем у грудях, Ольга повернулася додому до дитини. Сестра, що доглядала маленького Сергійка, з радістю віддала неспокійного племінника і зникла. А Олю зовсім покинули сили. Вона дедалі більше розуміла, що не хоче такого життя. І страшна думка вже не залишала жінку...
Один рішучий крок — і більше не буде нічого: ні болю, ні зневаги рідних, ні болісних спогадів, ні її самої... Сьогодні. Ось лишень дитина засне... Але дитя немов відчувало біду. Сергійко проплакав усю ніч, не дозволивши мамі ні на хвилину відійти від нього... і зробити сиротою.
Ранком просто в нічній сорочці Ольга прибігла до Ліди. Тремтячи всім тілом, розповіла, що вночі ледь не скоїла непоправне.
— Я не хочу жити! Я не можу так більше! Немає сил! — ридала у відчаї.
— Олечко, ну що ти! У тебе все ще буде добре! — Ліда взяла Ольгу за плечі. — Треба тільки трішечки потерпіти... Адже в тебе дитина! Ти про неї подумала? Чи ти її народила, щоб у дитбудинках поневірялася?!?
Хоч як дивно, різкий тон трохи протверезив і заспокоїв Ольгу. Вона знову заплакала, тільки тепер уже тихо, жалібно.
Після цього випадку Ліда часто заходила до подруги, боялася, щоб та знову не зірвалася. Разом з дітьми (у Ліди своїх було троє) вони ходили на прогулянки. Проходячи з коляскою повз сусідів, які сиділи на лавці, Оля опускала очі і червоніла, а Ліда казала їй: «Вище голову! Це треба пережити!» Поступово Ольга одужала. А коли Сергійко уперше посміхнувся, вона зрозуміла, що материнство — це не тільки безсонні ночі, а й величезна радість.


«Схиляюся перед її мужністю»


Як було їй одній піднімати дитину? Це зрозуміє лише той, хто пережив подібне. Минав час. Сергій виріс розумним і красивим хлопцем. Вступив до інституту. Якщо спочатку він був причиною всіх негараздів своєї матері, то незабаром став стимулом її життя, її гордістю.
Щоб заробляти більше, Ольга пішла зі школи. Спочатку працювала бухгалтером в одній приватній фірмі, а потім разом із співробітниками вони відкрили свою справу. Сувора школа бізнесу домалювала до її портрета свої штрихи. Від наївної вчительки початкових класів не залишилося і сліду. Вона навчилася жорстко вести переговори з партнерами і постачальниками, прораховуючи ходи на два кроки вперед. Купила нову квартиру і вибудувала двоповерховий будинок за містом. Усе — для сина. Хоча Сергій, схоже, зможе усього домогтися в житті сам. У нього вже є престижна робота, дружина, дитина. Одного разу в розмові з Лідою хрещеник сказав: «Я схиляюся перед мужністю своєї мами. І це мене багато до чого зобов’язує».
В Ольги за ці роки з’явилося багато ділових друзів. Але своєю кращою подругою вона, як і раніше, вважає Ліду. Тому й поспішає до неї в Шостку. Адже для справжньої дружби відстань не перешкода. І це не просто слова.

Сумська область.